Двадцята. Олена

Олександр Глушенко виявився точним втіленням розказів Віктора. Гучний, добродушний, неймовірно живий — це був кремезний чоловік із пишними козацькими вусами та променистими очима, навколо яких залягли зморшки від частого й щирого сміху. Поруч із ним стояла його наречена Тетяна — білявка в розкішній світлій сукні, з м'якими округлими формами та шикарним бюстом. Поряд із таким велетнем вона виглядала справжньою Дюймовочкою, від якої буквально віяло ніжністю та домашнім теплом. Вона без жодного пафосу одразу ж міцно обійняла мене, наче ми були знайомі щонайменше сто років.

— Нарешті наш Вітя познайомив нас із тобою! Я неймовірно рада, що поруч із ним тепер така пристойна, нормальна жінка, — змовницьки шепнула вона мені на вухо, коли ми відсторонилися.

Від такої несподіваної прямоти я мало не вдавилася першим же ковтком шампанського.

***

Саме свято було дивовижним поєднанням вишуканої розкоші та простоти. Довгі столи з масивного натурального дерева, білосніжні накрохмалені скатертини, дорогий колекційний алкоголь, соковите м’ясо, що пахло димом, і чудова жива музика. Люди навколо розмовляли й сміялися голосно, щиро, забувши про роботу та діловий етикет.

Ближче до одинадцятої вечора величезний зал уже гудів від драйвових ритмів. Я випила за весь час лише два келихи, але в голові з'явилася приємна легкість. М'яке тепло, святковий гамір, а головне — постійна, надійна присутність Віктора поруч... Усе це діяло на мене сильніше за будь-який міцний алкоголь. Я вперше за довгі роки почувалася в абсолютній безпеці.

Раптом Олександр знову підійшов до нашого столика, тримаючи в руках дві наповнені чарки. Він хитро подивився спочатку на мене, потім на мого супутника, і «тихо» — тобто так, що його бас прогримів на весь зал, — випалив Соколовському:

— Чуєш, Вітьок, бери її за дружину, поки не втекла! Де ти ще таку розкішну жінку собі знайдеш?

Щоки в мене миттєво спалахнули від збентеження.

— Розумна, красива, молода… а ти вже сиплешся, старий хрін, — реготав друг, поплескуючи Віктора по плечу.

Соколовський лише спокійно, задоволено хмикнув у відповідь. Він невимушено цокнувся з ним своєю чаркою й абсолютно рівним тоном парирував:

— Тільки сама жінка має право вирішувати, який чоловік їй до вподоби, Сашо. Твої шлюбні методи тут не діють.

Олександр гучно зареготав, різко розвернувся й припустив назад до своєї Тетяни, продовжуючи кричати через плече на ходу:

— Обери мене! Тетяно, тільки мене! Чуєш?!

Я сміялася разом з усіма гостями, відчуваючи, як останні краплі моєї давньої образи та напруги остаточно розчиняються в цій дивовижній жовтневій ночі.

А за кілька хвилин ритм свята кардинально змінився. Гомінкі баси затихли, і з динаміків плавно попливла повільна, тягуча й неймовірно чуттєва мелодія. Віктор неквапливо підвівся зі свого місця й простягнув мені руку. Його погляд палав прихованим викликом.

— Потанцюємо, Олено?

Його велика долоня, коли я несміливо вклала в неї свої пальці, виявилася напрочуд теплою, сухою й надійною. Ми повільно рушили в центр залу, підлаштовуючись під спільний такт. Моя рука майже невагомо лягла на його широке плече. І чомусь саме в цю секунду весь інший світ навколо нас — галасливі гості, брязкання кришталю, спалахи камер — почав стрімко розмиватися, перетворюючись на неважливе порожнє тло.

Залишилися тільки його глибокі очі, що дивилися мені в саму душу, його терпкий парфум із вираженим чоловічим ароматом, і сильні, але дивовижно обережні руки на моїй талії. Голова стала важкою від бульбашок шампанського, емоцій та надто небезпечних думок. Втрачаючи рівновагу від цієї близькості, я на мить піддалася слабкості й притулилася лобом до цупкої білої тканини його смокінга, чуючи, як під моєю щокою глухо й розмірено б’ється його серце.

І раптом я злякано спіймала себе на тому, що гарячково думаю про його губи. Про те, як саме він зараз дивиться на моє декольте. Про те, як владно він тримає мене, не даючи впасти. Мені миттєво стало страшенно, задушливо. Паніка накрила з головою — я злякалася власних бажань. Я різко, майже грубо відступила на крок назад, розриваючи наш контакт і вириваючи свої пальці з його долоні.

— Вибач, Вікторе... Мені терміново потрібне свіже повітря.

***

Я розвернулася й майже бігом кинулася до виходу, на ходу вихопивши з гардероба свій сірий тренч. Холодний нічний вітер на відкритому майданчику біля манежів миттєво вдарив в обличчя. Я накинула тренч на плечі, здригаючись чи то від нічної прохолоди, чи то від запізнілого адреналіну, і тремтячими пальцями дістала з кишені телефон. Просто щоб подивитися на екран, перевірити час і бодай якось відволіктися від гучного стуку серця.

На екрані висіло свіже сповіщення: нове відео від Лізи. В голові промайнула думка, що я пошкодую про це, але палець уже торкнувся дисплея. Тієї ж миті всередині все знову обірвалося.

На відео Ліза ніжилася на розкішному шезлонгу. Сонце, бірюзовий басейн, легкий білий халат. А Ігор був поруч. Без сорочки, засмаглий, розслаблений і абсолютно щасливий. Не таким я його пам’ятала за часів нашої вічної бідності. Не таким він був зі мною, коли лише вимагав грошей і вічно бурчав. На відео він нахилився до Лізи й щось тихо прошепотів їй на вухо. Вона весело засміялася й грайливо штовхнула його в плече. Камера ловила кожен їхній дотик — кожну секунду цього чужого, ситого життя, яке насправді мало належати мені. За мої п'ятнадцять років терпіння.

Короткий ролик закінчився і відразу ж, без перерви, запустився по другому колу. Екран знову замиготів перед очима: те саме сонце, той самий басейн, той самий щасливий Ігор, який знову й знову нахилявся до Лізи. Цей безкінечний повтор здавався витонченим знущанням, яке з кожною секундою все глибше вкручувалося в пам'ять.

Мені стало так боляче, що на мить перехопило подих. Захотілося просто безсило сісти просто тут, на холодну землю. Усередині закричала нестерпна образа. Я теж хотіла, щоб мене колись так сильно любили. Не за зручність у побуті, не за сліпу відданість його ідеям, не за залізне терпіння до злиднів... А просто за те, яка я є. Мене саму.