Розділ 28

Я дивився на неї в тихому закутку бібліотеки й ловив себе на думці, що витримки у мене лишається дедалі менше. Її очі світилися так, наче ми не просто закінчили робочу зустріч, а зробили щось значно більше. І я не втримався:

— Знаєш, — тихо сказав, нахилившись ближче, — я скучив.

Вона завмерла, ніби боялася поворухнутися, а потім так само тихо відповіла:
— Я теж.

Цих слів вистачило. Я обережно торкнувся її щоки, великого пальця — ледве, ніби боявся, що вона зникне. А потім притягнув ближче. Її подих тремтів біля мого обличчя, і коли наші губи зустрілися, час перестав існувати. Поцілунок був не довгий, але такий, що залишає післясмак надовго.

Я обійняв її, відчувши, яка вона тендітна, і водночас — як сильно вона змінює мою рівновагу. Ми постояли ще хвилину, перш ніж я змусив себе відступити.

— Пішли, я проведу тебе, — сказав я.

Ми вийшли з бібліотеки разом. Вона йшла поруч, тримаючи руки в кишенях, а я намагався не простягнути свою й не взяти її пальці. Надворі вже сутеніло, ліхтарі розбризкували жовте світло по асфальту. 

— Не хочу відпускати, — зізнався я, коли ми зупинилися біля дверей.
— Але мусиш, — тихо відповіла вона. — У мене ще завтра купа всього.
— Знаю, — я ледь усміхнувся. — Тільки пообіцяй, що напишеш, коли ляжеш.
— Обіцяю.

Вона спустилася сходами й ще раз озирнулася. Я стояв на місці, доки її силует не зник у темряві. І тільки тоді пішов до машини.

Дорога до дому була порожньою, і я ловив себе на тому, що весь час думаю не про роботу, не про проект. Я думав про неї. Про те, як легко вона вміє дивитися на світ, і як складно мені тепер уявити, що завтра я знову прийду в аудиторію й доведеться вдягати на себе маску викладача.

Коли повернувся додому, у квартирі було тихо. Я поставив телефон на зарядку й побачив її коротке повідомлення: «Вдома. Все добре». Усміхнувся. Це було просте «добре», але я відчув його сильніше, ніж будь-яку розмову.

Я довго стояв біля вікна, дивлячись на вогні нічного міста. Усвідомлював: з кожним днем вона стає для мене все важливішою. І водночас — щораз небезпечнішою для мого звичного порядку. Але якщо чесно… мене це вже майже не лякає.