Розділ 15

Я закрила двері. Серце билося, як барабан. А він стояв біля вікна, дивлячись кудись у порожнечу вечірнього двору університету.

— Ви хотіли щось сказати? - спробувала я бути стриманою, хоч голос легенько зрадив мене.

Він повільно повернувся. Обличчя - звичне, суворе. Очі - небезпечні.

— Так, - відповів. - Хочу поговорити з вами… як із дорослою людиною.

— А до цього я була дитиною?

Його щелепа стиснулась. Він зробив крок до мене.

— До цього ви були… моєю студенткою. І я тримався за цю роль.
⠀
— А зараз?

— А зараз… - він замовк. Дивився просто в очі. - Зараз ви занадто часто в моїх думках, щоб я це ігнорував.⠀
Я мовчала. Намагалася не кліпати та не дихати щоб не зруйнувати все нвколо. Його слова розрізали повітря, як лезо.

⠀
— Ви спеціально торкнулись мене, Рито?
— А якщо так? - усміхнулась я напівжартома.

Він різко підійшов ближче.
⠀
— Я старший. Я мав бути розумнішим. Але те, що ви робите… - він зупинився, вдихнув різко. - Це заборонено. І це зводить мене з розуму.

Я опустила погляд на його губи. Він побачив це. І зробив перший крок. Його рука - тепла та упевнена торкнулася моєї шиї. Він не поспішав. Не хапав. Але в цьому повільному ковзанні пальців було більше інтиму, ніж у будь-якому поцілунку, який я колись бачила в кіно.

Я не знала, що правильно. Не знала, чи дихаю я як слід, чи дивлюсь як треба. Я ніколи не була з чоловіком. По-справжньому. Ніколи не дозволяла собі думати, що хтось так дивитиметься на мене.

Але зараз - його очі не відводили погляду. І тіло… тіло відповідало на все.

— Скажи, якщо я маю зупинитись, - прошепотів він.

⠀
Я не сказала.Я лише закусила губу.

⠀
І він поцілував мене. Це не був м’який, пробний поцілунок. Це було… голодне стирання меж. Його губи зімкнулись на моїх - глибоко, вимогливо. Я відповіла інстинктивно - не так, як книжка пише, а так, як всередині народжувався вогонь.

Я не мала з чим це порівнювати. У мене не було досвіду, щоб сказати: «Так, це добре» або «Це неправильно». Але кожен нерв, кожна клітина тіла кричала - ось воно. Саме воно.

⠀
Він притис мене до себе, його долоні обіймали мої стегна, талію. Одна рука ковзнула по спині, зупинилась нижче, ніж дозволено. Я втопила пальці у його волоссі. Його запах - деревний, пряний, мужній - обійняв мене сильніше, ніж руки.

Коли він опустив поцілунки на шию, я видала легкий звук - не контрольований, не обдуманий. Це була я. Це було тіло, яке ніколи не знало такого дотику. І ніколи не хотіло зупинятись.

Він відійшов - на сантиметр. Дихав важко. Його очі були повні битви.

— Я не можу зупинитись, Рито. Якщо я піду далі…
— То й іди, - прошепотіла я. - Я не боюсь.
— Ти не розумієш…⠀
— Можливо. - тихо сказала, та додала ледь чутно - Але я точно знаю, що я хочу. І це - ти.

Він підняв мене на руки і притис до стіни - швидко, жадібно, гаряче. Його тіло притисло моє так, що між нами не залишилось повітря. Моя спина вигнулась, груди торкнулись його грудей, і я відчула твердість його бажання - напрочуд чітко. Його губи ковзали по моїй шкірі, по ключицях, по вилицях. Я знову відчула себе дикою. Живою. Справжньою. І одночасно - лячно беззахисною.

Це було вперше. І я хотіла, щоб це було з ним.

Але він зупинився. Різко. Сильно. Опустив мене, зробив кілька кроків назад і стис кулаки.

⠀
— Якщо ми зараз піддамося цьому… я не зможу більше себе контролювати.
— То не контролюй, — відповіла я хрипло.
— Ні, — його голос тріснув. — Ти заслуговуєш на більше, ніж темний кабінет і зачинені двері.
— Але саме тут я тебе й хочу.
Він закрив очі.
⠀
— Ти не уявляєш, що ти робиш зі мною, Рито…⠀

Але я вже уявляла.
І хотіла дізнатись ще більше.