10.1

Богдан

Вранці важко відкриваю очі. Повіки ніби свинцем налиті, голова тріщить по швах. Схопивши мобільний, фокусуюсь на дисплеї. Майже опівдні! Ось це я вчора набрався, похмілля тепер не позбутися.

На телефоні пропущені дзвінки від Скорікова та ще одного невідомого номера.

Даю собі трохи роздуплитися. Нещадно розтираю обличчя обома долонями.

Так… Стоп!

Я ж учора одружився. І вчора ж порвав із Мілою! Усвідомлення, що з Мілою розставлені всі крапки над “і” як ковток свіжого повітря. Навіть дихати стає легше.

Швидко приймаю контрастний душ. Приплив бадьорості надихає на увесь день. І переконавшись, що в повному порядку, що мозок міркує тверезо, вирішую набрати Скорікова. Що там могло статися у старого хріну? Напевно, почне читати нотації або заспіває нову пісню. Мені по барабану у будь-якому розкладі. Якщо раніше мене лякав шлюб з його племінницею, та не лякав навіть, а вивертав всього навиворіт, то зараз настала стадія прийняття.

Хоче, щоб дитина народилася у законному шлюбі? Ну ок, я не проти. Втрачати мені нічого. Тим більше Уляна – не змія підколодна, точно не отруюватиме мені життя. Упевнений, ми якось порозуміємося в процесі створення сім'ї, зможемо домовитися, щоб не порушувати особисті кордони один одного.

Затиснувши телефон між вухом та плечем, заварюю собі каву. Слухаю в трубці нудні гудки.

– Ігорю Івановичу, – вимовляю без особливого доброзичливого натяку в голосі.

– Куди ти її сховав, щеня? – гарчить з того кінця дроту Скоріков.

– Воу, воу… легше, – нахабно посміхаюся. – Для початку, я не цуценя.

– Слухай сюди, не цуценя! Якщо з Уляною щось трапиться, то я тебе в порошок зітру.

– Це ви мені вже обіцяли, давайте щось нове.

– Не треба стібатися, йолопе. Говори, куди сховав мою племінницю!

– У сенсі "сховав"? Уля зникла, чи що?

– Зникла? Втекла. Чи це ти їй допоміг утекти? Чи викрав її?

– Так. Стоп! – Починаю намотувати по кухні кола.

Думки в голові, як таргани, розбігаються врозтіч. Уля реально зникла? Якщо так, то я до цього не маю жодного відношення!

– Ігорю Івановичу, а якщо серйозно, то я нічого не знаю. Востаннє я бачив Уляну вчора у вас удома. Після скандалу ми з нею поговорили, і я поїхав до себе. Напився і ліг спати. Все… більше нічого не знаю.

Повисає пауза. І лише важке дихання в слухавці дає знати, що Скоріков мене ще слухає.

– Ігорю Івановичу, ви ще тут?

– Значить так, якщо Уля з'явиться чи подзвонить тобі, то одразу дай мені знати, – вимагає Скоріков.

– Та без проблем. А мені що робити? Чи може в поліцію написати заяву? Я ж все-таки її чоловік.

– Без моєї команди нічого не треба робити!

– Ну, як скажете.

– Все давай, давай до зв'язку.

Почувши в слухавці короткі гудки, сідаю на стілець. Телефон відкидаю убік.

Оце так поворот. Уляна кудись втекла, порушивши всі плани свого дядька. Я тут все одно ні до чого, але на душі чомусь тривожно. Вона вагітна, а що як погано стане?

“Думай, Богдане. Думай!”, – наполегливо волає внутрішній голос.

Ні, на місці сидіти та чекати звісток від Скорікова – точно не буду. Я мушу знайти Улю за будь-яку ціну!

________________

Від автора. Друзі, на цьому історія Богдана та Уляни закінчена. Так і не вдалося Уляні стати некоханою дружиною, дівчинка зі стрижнем, не дозволила поламати своє життя.

Продовження буде у новій книзі, але це вже зовсім інша історія. Через деякий час Уляна постане в новому амплуа. Від тієї сірої мишки, яку ми запам'ятали, не залишиться й сліду.

Усіх охочих запрошую у новинку.

Як перейти на новинку:

1) Вбити у пошуку назву “Дружина з минулого”.

2) Знайти книгу на моїй сторінці.

ДРУЖИНА З МИНУЛОГО

"Ну привіт, це твої улюблені, пам'ятаєш?" – Поклавши на мармурову плиту букет білих троянд, відступаю на один крок. Тільки встигаю відчути за спиною чужу присутність, як на моїй руці стискаються пальці, і я вимушено обертаюся.

– Що ти робиш біля могили моєї дружини? – цідить крізь зуби Ольховський, буравлячи мене принизливим поглядом. – Ти язик проковтнула? Звідки ти знаєш Уляну? Квіти їй принесла, до речі, це були її улюблені.

***

П'ять років тому я поховав вагітну дружину. А нещодавно у місті з'явилася загадкова незнайомка, яка почала вести зі мною неоголошену війну, створюючи чималі проблеми. Хто вона і чого хоче? І чому її маленька дочка так сильно нагадує мою покійну дружину?