Розділ 7

Богдан

Влаштувавшись за столиком у кафе, Уляна довго розглядає меню, не знаючи, що замовити. А мені на мобільний набирає Міла. Втомившись скидати її виклик, я просто перемикаю телефон на безшумний режим.

– Ти вже визначилась, що замовлятимеш? – цікавлюся я, коли Уляна нарешті закінчує гортати сторінки меню.

– Так. Мабуть, зупинюся на теплому салаті.

– І все?

– Мені цього вистачить, та й не голодна я.

– У сенсі "вистачить"? Улю, ти ж вагітна, тобі їсти треба за двох. А ти, судячи з того, що я зараз бачу, взагалі нічого не їси. Так не піде.

На мою дуже строгу фразу племінниця Скорікова посміхається. Ну от не виходить у мене сердитись на цю дівчину, як не намагайся. Хоча треба було б добре відчитати її, щоб за розум взялася. Всередині ж дитина росте, треба бути відповідальною: стежити за своїм харчуванням, їсти повноцінну і збалансовану їжу. Зазвичай вагітні стрімко набирають вагу, а ця дівчина навіть в обличчі не округляється.

Склавши руки під підборіддям, дивлюся на Уляну спідлоба. Ну от як можна з нею серйозно розмовляти, коли для неї мої слова – глухий звук. Продовжує безневинно посміхатися. Хоч би сказала мені щось на противагу, то ні ж – мовчить!

– Може, хоч би ще десерт замовиш? – не залишаю ідею нагодувати Улю. Ось просто цікаво: вона так завжди їсть як пташка чи тільки сьогодні у присутності мене соромиться? Але запитати про це прямо – це навряд. Я власне ніхто племінниці Скорікового.

– Тоді ще чай з круасаном замовлю.

Зітхаю з полегшенням. Ну хоч щось…

Поки готується наше замовлення, вирішую поговорити з Уляною на нейтральні теми. Запитую її про роботу, знаю, вона любить своїх дітлахів, тому на найближчі десять хвилин у нас буде про що поговорити.

– А у тебе як справи? – цікавиться Уля, закінчивши балакати про свій дитячий садок. – Вже визначились з датою весілля зі своєю дівчиною?

Ем-м… Питання несподіване, навіть у ступор мене заганяє на якісь секунди. Серйозно ми зараз обговорюватимемо мої стосунки з іншою дівчиною? Уля реально не від цього світу, тому що Міла в житті б так спокійно себе не поводила, якби була від мене вагітною і знаючи, що я збираюся одружитися з іншою.

– Ні, з весіллям не визначся, – коротко відповідаю, сподіваючись, що Уля не розвиватиме тему мого одруження.

– Чому?

– Тебе це серйозно хвилює?

У відповідь Уляна знизує плечима, за її нечитаним поглядом нічого не розібрати, і це ще більше злить. Ну як у неї виходить так майстерно тримати маску холодної королеви? Хм… Можливо, вона просто до мене нічого не відчуває, тоді навіщо зустрічалася зі мною кілька місяців тому, коли я їй зовсім не подобався?

Ситуацію рятує офіціант, який щойно підійшов до нашого столика. Поки він розставляє замовлені страви на столі, ми з Уляною зберігаємо мовчання, хоча розмова ще не закінчена. Мені не терпиться запитати про того чоловіка, якого я бачив у її "сторіс" в Інстаграм. Здається, це та сама людина, яка відвідувала її в лікарні, коли лежала на збереженні вагітності.

Але запитати про це мені так і не вдається, бо через скло на нас дивиться Міла і моє серце пропускає сильний удар.

– Здається, це твоя наречена? – ніби здалеку долинає голос Уляни, в цей момент я можу тільки кивати. Погляд же спрямований на кохану.

В очах Мили стоять сльози. Декілька секунд вона тупо дивиться, переводить погляд з Улі на мене, а потім рішуче крокує до входу в кафе.

Серце тарабанить у підвищеному ритмі, зараз я нагадую собі переляканого звірятка, якого загнали в кут. За мить Міла влаштує справжній скандал, тому я подумки готую фрази, які їй скажу у своє виправдання.