Розділ 37

Минуло шість місяців.... 

– Яно, ну досить я вже наївся, - сказав Костя дружині, яка намагалася засунути йому шматок торта у рот.

 – Костю, не вередуй. Тобі треба добре харчуватися, щоб повністю прийти до ладу, - зауважила Яна.

 – Люба, звісно мені аж занадто приємно, що ти так піклуєшся про мене та вже місяць минув з того дня... – Нехай, це не має значення. Здоров'я перш за все. 

– Сонечко, моє, по мойому, ти щось наплутала. Це я повинен піклуватися про ваше здоров'я з майбутнім малюком. 

– Ти повністю з цим справляєшся. Я всім задоволена, - відповіла Яна.

 – Справді? Я себе почуваю справжнім героєм, - сказав Костя й погладив живіт Яни, що помітно виступав. 

– Ні, все набагато простіше. Ти нарешті подорослішав і навчився турбуватися про інших. 

– Виявляється це дуже приємно, - Костя поцілував Яну й притиснув до себе. 

– Знаєш, я завжди у тебе вірила, коханий, - мовила Яна. 

– Знаю і завдяки тобі я зараз тут. Живий і здоровий. – Не перебільшуй, це скоріше щасливий випадок. 

– Яно, ти змінила мене, тепер я зрозумів, що таке справжнє кохання. І я не боюся нести за нього відповідальність.

 – Костю це прекрасно. Бо тепер я вірю, що ми зможемо створити справжню сім'ю. 

– До речі про сім'ю. Як ми назвемо нашого малюка?- спитав Костя. 

– Навіть не знаю, ти ж не хотів знати його стать, - обурилася Яна. 

– Хай це буде для нас сюрпризом. 

– Стосовно імені я дотримуюся такої ж думки... 

– Можливо ти маєш рацію. Але все ж таки мені б хотілося мати доньку, - сказав Костя й замріявся.

 – Цікаво чому? 

– Тому, що вона буде схожою на тебе. Такою ж гарною і доброю. – А якщо навпаки? То що тоді? 

– Тоді я зроблю все, щоб наша донька, або син були такими. 

– Костю, здається наша дитина бажає познайомитись з цим світом, - сказала Яна й міцно стиснула зуби від болю. 

– Невже почалося? - скрикнув Костя від подиву. 

– Здається так, - відповіла Яна й так сильно схопилася за чоловіка, що він мало не впав. 

– Їдемо до лікарні. У нас мало часу. Молоді люди швидко зібралися й пішли до авто. Яна не очікувала від Кості такої спритності. Після серйозного поранення, яке нанесла йому Каміла, він дуже змінився.

 Майже не кожного дня Костя говорив про свої почуття і про те, як Яна йому дорога. А коли він дізнався про її вагітність, то був на сьомому небі від щастя. І це була правда, Яна сама бачила сльози радості на його обличчі. Яна ледь терпіла біль, який пронизував все тіло. Хоча пологи були найкращим і найщасливішим моментом у житті все ж перейми трохи псували цю картину. Та, проте це був біль, який того вартий. У лікарні з Яною провели всі необхідні процедури й повезли у передпологову палату. Там вона чекала на лікаря, який прийме у неї пологи. Костя дуже хвилювався за кохану жінку й тому ні на хвилину не відходив від неї. 

– Ну, як ти? Всі наші родичі мені вже зателефонували. Вони хвилюються за тебе, - сказав Костя й обійняв Яну. 

– Все гаразд, просто мені трохи страшно, - зізналася Яна. – Чому? Ти ж у мене боєць. Ми впораємося. Так тримати. 

– Якщо ти так вважаєш, то я теж у це вірю. Сподіваюся, що не підведу тебе.

 – Ніколи навіть не смій, про це думати. Я кохаю тебе і для мене ти завжди будеш найкраща, - сказав Костя.      Як би не боялася Яна та пологи почалися і пройшли успішно. Через годину вона народила здорову дівчинку, яка як і мріяв Костя дуже була схожа на Яну. Щасливий батько тримав на руках маленький згорток і качав донечку. Вона була такою маленькою, що навіть не вірилося, що це їх з Яною частинка. Костя всміхався маленькій крихітці й тримав її за малесенькі пальчики. Яна лежала втомлена, але щаслива біля нього й дивилася на цю прекрасну ідилію. Їй не вірилося, що їм з Костею так багато довелося пройти. Вимушений шлюб, зрада, поранення Кості врешті решт. Але не дивлячись на все вони вистояли. У двері палати хтось постукав і Яна з Костею одночасно повернулися до них. Це був Ігор він ніс у руках великий букет троянд і білого плюшевого ведмедя. 

– Привіт, народ, - привітався Ігор.

 – Привіт, рада тебе бачити, - Яна присіла на ліжку, щоб поговорити з Ігорем.

 – От прийшов тебе привітати з народженням донечки й попрощатися, - Ігор сумно посміхнувся. 

– Як ти кудись їдеш? 

– Так, за кордон. Хочу почати нове життя, - Ігор поклав подарунки на стіл. 

– Ну тоді бажаю тобі щасливої дороги. Сподіваюся ти зможеш стати тим ким хочеш, - відповіла Яна.

 – Вам з Костею, бажаю того самого. До речі, Костю, - звернувся до нього Ігор, 

– Бережи дружину. Я свій шанс втратив. Дивись не втрать свій...

 – Дякую за пораду. Будь впевнений, що я берегтиму її наче зіницю ока. Костя потиснув руку колишньому супернику й Ігор попрощавшись поїхав. 

  Після цього було ще багато відвідувачів. Дідусі та бабусі, деякі друзі. Валерій Семенович навіть посварився з Дем'яновим, з приводу генетичної схожості онучки. Та загалом щастю батьків Кості і Яни не було меж. Після виснаженого дня Яна лежала на ліжку й думала про те як би могло скластися її життя без Кості. І відчувала, що вже просто не може уявити себе без нього. Костя теж багато чого зрозумів і все його життя перевернулося на до і після. Зараз він був тим ким мав бути завжди. Самим собою. Він знайшов шлях до себе завдяки коханій жінці. 

– Костю, ти їдь, додому. Вже пізно, - сказала напівсонна Яна. 

– Дозволь мені ще трошки насолодитися часом проведеним з вами. 

– Нас випишуть через два дні. Це ж недовго. Скоро ми всі будемо разом. 

– Мені завжди буде мало часу. Кохана, я хочу бути з тобою кожну мить і секунду. Бо я кохаю тебе, дякую тобі за доньку, - Костя ніжно поцілував Яну. Так наче вони й ніколи не розставалися. 

– Я теж тебе кохаю. Ти моя половина. Моє все, - сказала Яна й вони з Костею продовжували цілуватися. Світ завмер на мить тільки для них.

Ось і все, любі мої історія Яни та Кості прийшла до кінця. Дякую всім хто був зі мною. Підтримував відгуками та зірочками.