Розділ 35

  Дні для Яни тягнулися наче вічність. Божевільна жінка доведена до такого стану розбитим серцем, була небезпечніша, ніж вбивця. Каміла не розуміла, що творить і була наче ображена маленька тварина. Яні стало навіть її шкода. Хто знає як би сама Яна поводилася у такій ситуації. Каміла кудись від'їхала і Яна почула тільки гуркіт коліс автомобіля. Це було на краще, бо дивитися на скажену й розлючену жінку було вкрай неприємно. Яна спробувала вивільнитися з наручників та марно, бо вони були залізними. Яна намагалася хоч якось собі допомогти втекти та здається Каміла мала рацію. Залишалася надія тільки на Господа. Через деякий час Каміла повернулася й почала глузувати з Яни. 

– Ну то що? Де твій Костечка, якого ти так чекаєш? Здувся, - засміялася Каміла. 

– Каміло, чи не досить? Скільки можна знущатися наді мною? Краще або вбий мене, або відпусти, - попрохала Яна. 

– Може мені подобається тебе мучити? І навіть не мрій, що виберешся звідси живою. 

– Каміло, я хочу у туалет. Що мені робити? 

– Ти смієшся? Як я тебе відпущу? Ти ж втечеш. 

– Тоді мені прямо тут сходити?

 – Фу, ні звісно, йди, але я піду з тобою.

 – Ну, добре. Як скажеш. Каміла допомогла Яні встати й разом жінки пішли на вулицю. 

  Вона йшла слідом за Яною. Та як тільки Яні вдалося відійти на пристойну відстань вона одразу ж кинулася тікати. Спочатку Каміла нічого не помітила, але потім зрозуміла, що полонянки не має. Розлючена й роздратована вона побігла вслід за Яною. Врешті решт Яна зупинилася від швидкого бігу й сховалася за гаражами, тому Каміла пробігла повз неї. Схоже порятунок був не за горами і Яна знову почала бігти. Її життя висіло на волосині й від цього сил придалося ще більше. Яна озиралася назад й не бачила Камілу, тому їй здалося, що вона втекла. 

– Ось ти де? Тварюка, я ж казала, що втечеш, - крикнула Каміла. 

– Каміло, пробач, я не хотіла, - Яна почала заспокоювати її. Та замість відповіді отримала пекучий ляпас. 

Від сили удару Яна впала на землю. Тепер вона зрозуміла, що Каміла справжній монстр. І її варто боятися. Та ж своєю чергою схопила її за волосся й силою потягла назад. Від болю Яна майже не втратила свідомість. Каміла відкрила двері складського приміщення й штовхнула її на землю. Яна відчула як сильно вдарилася у живіт і це сильно її налякало. Жінка мало не заплакала.

 – Все ти догралася, баста! Тепер мені ще легше буде з тобою розібратися, - крикнула Каміла і Яна побачила, як у її руці блиснув метал. 

– Що ти хочеш зробити, Каміло? - запитала перелякана Яна. 

– Позбутися тебе якнайшвидше. Ти навіть не відчуєш болю... – Каміло, не треба... 

– До стіни. Швидко я сказала, - Каміла витягнула ніж й наставила на Яну. Яна чемно послухалася Каміли, бо знала що з небезпечними людьми сперечатися не можна. Та маленька крихта сумніву щодо її адекватності закралася їй у душу. 

– Ну, що ж, дорогенька, якби не ти мені б не довелося йти на злочин. Все твоя клята впертість. Я ж просила тебе дати йому спокій.

 – Каміло, що ти маєш на увазі?

 – Ти ж сама знаєш. Я кажу про Костю. Ти досі тримаєш, його наче на повідку. Через тебе він не хоче до мене повертатися.

 – Каміло, справа зовсім не в мені... 

– Та, ну. Хочеш сказати, що ти святоша? Через тебе постраждала твоя свекруха. Тому що так само не достатньо оцінила мене. Ти приносиш тільки нещастя, Яно, запам'ятай це. 

– То це ти постаралася, щоб Надія Валентинівна потрапила у лікарню? 

– Я нічого поганого не зробила. Просто розповіла їй усю правду. 

– Правду? Ту яка довела її майже до смерті?

 – Замовкни, й не сперечайся зі мною, - сказала Каміла і ще ближче підійшла до Яни. Гострий ніж блищав наче залізний кинджал. Яна відійшла від Каміли ще далі й повністю вперлася у стіну. Вона вся тремтіла й відчула, що її сильно нудить. Тільки б Каміла не дізналася про її стан. Бо тоді вона остаточно оскаженіє. Яна спробувала втримати блювоту, але їй це важко давалося. 

– Ну, що Яніно, тепер ти нікуди не втечеш. Готуйся розпрощатися з життям, - прошипіла Каміла й приготувалася встромити у Яну ніж. 

– Ну що ж тоді я готова. Краще зараз ніж потім...

 – Повністю з тобою згідна... Раптом жінки почули сильний гуркіт та тріск дверей. Каміла одразу насторожилася. Й пішла до дверей та це було її помилкою. Сильні руки схопили її за плечі потягнули на себе й вибили ніж. 

– Каміло, заспокойся, бо я теж вмію робити боляче, - прозвучав чоловічий голос, який належав Кості. 

– Відпусти, виродок. Я все одно її вб'ю, і тебе теж, - кричала Каміла й почала вириватися з рук Кості. Але він ще сильніше її стиснув і штовхнув усередину. Коли Яна побачила Костю, то вперше за довгий час зраділа. Велике полегшення вона відчула на душі. Серце забилося частіше, він знайшов її, і тепер врятує. 

– Як ти нас знайшов? - запитала невдоволена Каміла. – Це не має значення. Просто відпусти Яну і я не заявлятиму на тебе у поліцію, - відповів Костя. 

– Ніколи, чуєш? Ніколи цього не буде. Вона помре, і ми будемо разом! – Каміло, я не люблю тебе. Тому щоб ти не зробила ми більше не будемо разом.