Розділ 34

   Костя не спав майже всю ніч, його мучило неприємне передчуття. Ніби щось сталося й він про це не знає. А на ранок взагалі жахіття наснилося. Ніби він знаходиться у темній закритій кімнаті й чує голос, який його кличе. Голос цей належить Яні. І він ясно зрозумів що це крик про допомогу. Різко прокинувшись він встав й одразу набрав Яну, але її мобільний був відключений. Костя набрав іще раз, але результат був таким же. 
Він не на жарт почав хвилюватися. Погане передчуття стало ще сильнішим. Костя вирішив поїхати до Яни на квартиру, може вона захворіла чи ще щось. Він швидко зібрався й через декілька хвилин сів у авто.  По дорозі він ще декілька разів набирав дружину, але марно. 
   Костя приїхав до їхньої з Яною квартири, відкрив двері й тихо увійшов. Як виявилося у квартирі нікого не має, навіть ліжко не розстелене. Це збентежило чоловіка й він вже хотів йти до поліції, як почув звук дверного дзвінка. Костя кинувся відчиняти, тому що думав, що це Яна. Але на порозі стояв Ігор. Він топтався з ноги на ногу й витріщився на Костю, коли його побачив.
‐- Привіт, а де Яна? - здивовано запитав Ігор.
-- Це саме питання, я хочу задати тобі.
-- Знаєш, якби я був у курсі, то не прийшов би сюди.
-- Гаразд, вибач, зараз не час виясняти стосунки, - промовив Костя й знову набрав Яну.
-- Ну що? - поцікавився Ігор.
-- Глухо. Не розумію де вона могла подітися? Може поїхала з міста? - про себе мовив Костя.
-- Я вчора розмовляв з нею. У Яни не було таких планів, - відповів Ігор.
-- Цікаво, чому це ти так часто спілкуєшся з Яною? Між вами щось є?
-- Ти ж сам сказав, що зараз не час виясняти стосунки. Ми повинні знайти Яну.
-- Я знаю та Яна не чужа мені людина. Мені хочеться знати, що поряд з нею гідний чоловік.
-- Між мною і Яною нічого не має. Поки що. Але якщо ви остаточно розлучитесь, я буду за неї боротися.
-- Справді? - примружився Костя. -- Це твоє право, але ми з Яною поки не розв'язали всі питання.
-- Я готовий чекати скільки знадобиться.
-- Ти її по справжньому кохаєш? - запитав Костя.
-- Це вже не твоя справа. Більше не твоя, - підкреслив Ігор.
  Костя нічого не відповів, а тільки обійшов Ігоря й попрямував до автівки. Він вирішив, що поїде у поліцію. І подасть заяву, як поки що чоловік Яни. 
Ігор  пішов за ним і сказав, що теж поїде до поліції. Але Костя відмовив його від цієї ідеї й попросив просто бути на зв'язку, якщо потрібно.

****
   До поліції Костянтин дістався швидко. Йому пощастило, тому що був вільний один з дільничних. 
-- То що ви хотіли? Навіщо приперлися? У мене скоро обід, - обурився дільничний поліціянт. Він розвалився на робочому кріслі, поклавши ноги на стіл. Його огрядний живіт ледь ставався між столом і кріслом. Костя подивився на нього з огидою.
-- Хочу подати заяву про зникнення дружини.
-- Що? Ви смієтеся наді мною? Якщо я братиму заяви від кожного мужика у якого дружина накивала п'ятками, що з цього буде? Я житиму у відділку.
-- Я вас розумію, але моя дружина дійсно зникла, - як щомога спокійним тоном відповів Костя.
-- Слухай, ну звідки мені знати правда це чи ні? Може у неї коханець з'явився? Йди додому, - чоловік махнув товстою рукою.
-- Якщо ви нічого не зробите, я пожаліюся  вашому керівництву.
-- Та запросто! Заяви я не прийму. Скільки днів минуло з її зникнення?
-- Від сьогодні зранку.
-- От я ж казав. Не минуло трьох днів, тому прийдіть після завтра. І взагалі вона ще до вечора може повернутися.
-- Я не можу чекати так довго, - закричав Костя. Але товстун тільки посміявся.
-- Не кричіть, шановний, я не глухий. Якщо я сказав, що не прийму заяву, то так і буде.
-- Знаєте, що, а не пішли б ви на всі чотири сторони, - крикнув Костя й голосно грюкнув дверима.
Костя оббігав майже все місто у пошуках Яни. Був у її батька і деяких знайомих. Та її ніде не було. Так нічого й не дізнавшись він ввечері втомлено впав на ліжко. Найстрашніше було те, що якщо з Яною щось сталося він навіть не знатиме про це. І як тоді йому жити? Без неї. Навіть якщо вони не разом. Костя дивився у стелю й не переставав думати про те що з ним буде, якщо він її втратить.
У поліції нічим допомогти не можуть, батько Яни звісно обіцяв застосувати всі свої зв'язки, але Яна наче крізь землю провалилася.
Раптом у Кості запищав мобільний. Він взяв його до рук це була Каміла. Як йому не хотілося брати слухавку. Знервований чоловік натиснув на відбій, але Каміла почала телефонувати знову. 
Все ж таки Костя здався й відповів колишній:
-- Алло, Каміло, чого тобі треба? Я ж попереджав тебе. Дай спокій нашій сім'ї.
-- Привіт, любий. Рада, що ти нарешті зрозумів, що твоя колишня дружина не належить до вашої сім'ї.
-- До чого тут Яна? - Костя напружився.
-- Як тобі сказати...Скоро її не стане й вона не зможе завадити нашому щастю, - проспівала Каміла.
-- Каміло, що ти з нею зробила? - запитав Костя. Його обличчя зблідло, а у серці поселився страх за близьку людину.
-- Поки нічого. Хотілося з тобою поділитися такою гарною новиною.
-- Ти про що?
-- Попрощайся, з дружиною, коханий. Бо скоро вона назавжди зникне з твого життя, - сказала Каміла й кинула слухавку.
-- Алло, Каміло! Алло... 
Всі страхи Кості збулися. Його дружина у полоні справжнього монстра.