Розділ 33

– Яно, ти чула новину? - батько зранку їй подзвонив і голос у нього був схвильований.
– Яку? Що сталося тату?
– Твоя свекруха у реанімації, без свідомості у дуже важкому стані.
– Не можу повірити, це точно, - Яна схопилася за стіну, щоб не впасти.
– Так, я сьогодні розмовляв з Валерієм. Вчора їй стало гірше, хоча вона вже йшла на поправку.
– Дякую, що зателефонував, - відповіла Яна й скинула дзвінок.
Вона вирішила якнайшвидше поїхати до лікарні й дізнатися останні новини. 
Те що розповів батько, не укладалися голову.  Ще вчора все було добре, а сьогодні...
Бідний Костя, як йому напевно важко? Яні від душі стало шкода чоловіка. Але потім вона зрозуміла, що при згадці про нього знову відчуває біль та гіркоту. Як Яна не намагалася та все ж не могла забути Костю. Навіть Ігор, який як міг намагався розрадити її, не допоміг. Хоча Яна сприймала колишнього нареченого, як друга не більше. Вона не могла інакше.
   Зібравшись з думками жінка швидко одяглася й побігла на вулицю до своєї машини. 
Коли Яна вже сіла в авто їй подзвонив невідомий номер. Жінка взяла трубку й почула голос Каміли. 
– Ну привіт, подруго. Давно не бачилися. Треба поговорити.
– Нам немає про що говорити й ти це добре знаєш, - відповіла сердита Яна.
– Помиляєшся, занадто багато невирішених питань. Хочеш розповім тобі казочки про покинуту дівчину, яка заради коханого здатна на все. 
– Це ти себе маєш на увазі? - запитала Яна. – Бо це власне твої проблеми.
– Так, мої. Та якщо ти не хочеш, щоб твоя свекруха відправилася у кращий світ, ти мене послухаєш, - улесливим тоном сказала Каміла.
– То це ти у всьому винна?
– Не кидайся обвинувачуванням дарма, бо потім шкодуватимеш.
– Що тобі від мене потрібно?
– Хочу зустрітися й поговорити. Місце й час назначу сама.
– Добре, кажи куди їхати.

****
Місце, яке назвала Каміла було доволі глухим. За гаражами якоїсь новобудови. Яна зупинила авто й не одразу захотіла виходити, бо було якось лячно. Цікаво що нового скаже Каміла? Можливо варто було відправити повідомлення батьку, або Ігорю?
Якщо вона замислила щось недобре, то Яні дуже не пощастить.
Все ж таки зібравшись з духом жінка вилізла з машини й озирнулася навкруги.
Ні одної живої душі, Яна вже пошкодувала, що зводилася на цей фарс. Але вона хотіла почути зізнання Каміли й можливо використати це проти неї.
У Яни знову задзвонив мобільний, де висвітився вже знайомий номер. 
– Іди мені назустріч, я тебе бачу, - сказала Каміла.
Яні нічого не залишилося, як тільки виконати наказ Каміли. Вона йшла невідомо куди ступати по сухій, жовтій траві. 
– Ти, де? Я тебе не бачу, - відповіла Яна. 
– За те я тебе бачу.
Це були останні слова, які почула Яна, бо її рот затулили рукою й вона відчула, як повільно осідає на землю.

****
  Яна прокинулася від важкого запаху бензину. Голова боліла, а тіло наче налилося свинцем. Воно й не дивно, бо коли жінка вінець прийшла до себе, то зрозуміла, що зв'язана по руках і ногам.
Місце, де вона знаходилася нагадувало склад, або гаражне приміщення. Яна спробувала поворухнутися та у неї не вийшло. 
Схоже тепер вона втрапила у справжню пастку. Так просто їй звідси не вибратися. 
– Ну, що прокинулася? Слабуватою була доза, - прокоментувала невдоволена Каміла. Вона вийшла з іншого входу приміщення.
– Яка ще доза? Ти про що?
– Клофеліну. Я ж тебе сюди якось дотягнула. Ти досить важка баба. І поміть, я все зробила сама.
– Навіщо тобі це? Ти ж все одно нічого не доб'єшся. 
– Ти не права, якщо я позбавлюся тебе, то Костя буде тільки мій. Він забуде тебе і ми нарешті одружимося.
– Ніколи не повірю, що Костя одружиться з вбивцею. Це тільки ще більше все ускладнить, - промовила Яна.
– А він не дізнається, ти просто зникнеш, от і все. І якщо він тебе шукатиме у нього нічого не вийде, - Каміла розвела руками й гучно розсміялася.
Яна подивилася на неї й зрозуміла, що людина, яка стоїть перед нею ненормальна. 
Її очі бігали туди-сюди, а з лиця не сходила посмішка гієни.
– Каміло, заспокойся, ми з Костею розлучаємося. Потерпи ще трохи й він буде твоїм, - Яна вирішила підіграти суперниці.
– Ні, це не допоможе. Костя сказав, що я буду останньою жінкою на планеті з якою він захоче бути. Цей бовдур вірить, що все ще можна виправити.
— Каміло, якщо ти мене вб'єш, то потрапиш за ґрати. Тоді ти точно не отримаєш Костю.

– Ти думаєш я настільки дурна? Ніхто нічого не дізнається. Я вже тобі сказала. Ти помреш, Яніно, помреш, - Каміла зареготала й у Яни мороз пішов по шкірі.
– Каміло, якщо хочеш, то вбий мене тут і зараз. Все одно звідси виходу не має.
– І ти анітрохи не боїшся? - поцікавилася Каміла.
– А чого боятися? Того чого не уникнути? - Яна сміливо подивилася в очі Каміли.
– Знаєш, я передумала. Розберуся з тобою трохи пізніше. Зараз у мене є важливіші справи.
– Що, ти задумала?
– Скоро, дізнаєшся, дуже скоро...
Каміла взяла мобільний й почала щось набирати. Потім кинула його Яні під ноги:
– Ну все тепер тебе точно ніхто не знайде. Моли Господа, щоб дожити до завтра.