Розділ 32

   Останні декілька днів були надто важкими для Кості. Він хвилювався за матір, а ще й поведінка Яни здавалася дивною. Вона чомусь подобрішала до нього й навіть запропонувала свою допомогу у догляді за його мамою. Костя звісно відмовився, він не хотів зайвий раз напружувати Яну та й професійну доглядальницю їх сім'я могла собі дозволити. Надію Валентинівну через тиждень перевели у звичайну палату, але попросили ще два - три дні побути у лікарні під наглядом лікарів. Костя кожного дня навідувався до матері по три рази. Він навіть хотів ночувати у палаті, але для цього не було потреби. Яна також весь вільний час проводила біля свекрухи. Читала їй свіжу пресу, або розповідала історії. В один з таких моментів коли Костя прийшов пізніше, він мимоволі замилувався дружиною. Яна сиділа над книгою й читала вголос. Її рожеві пухкі губи рухалися у такт красивому голосу. Костя дивився на ці губи й відчув, як кров закипіла у жилах. Йому захотілося притиснути Яну до себе й поцілувати. А потім навіть більше. Та схоже тепер у Яни є новий шанувальник, який може її цілувати й обнімати. При цій думці у Кості автоматично стиснулися кулаки. Так хотілося начистити пику цьому Ігорю. Та Костя швидко взяв себе у руки й спокійно увійшов до палати.

 – Яно, привіт. Ти вже тут? - як нічому не бувало спитав Костя. 

– Так, принесла твоїй мамі сік і фрукти. Вітаміни корисні для здоров'я, - відповіла жінка. 

– Вітаміни це добре. А як твоє самопочуття? Не так давно ти втратила свідомість. Що з тобою?

 – Це від перевтоми, я дуже гостро ставлюся до таких випадків, як з Надією Валентинівною. 

– Ти точно здорова? Я можу домовитися зі знайомим лікарем і він проведе тобі повне обстеження, - запропонував Костя. 

– Ні, дякую за турботу та зі мною все добре, - Яна встала й хотіла пройти до виходу, але Костя її зупинив. 

– Навіщо ти так мучиш нас обох? Ти ж знаєш, що я хочу бути тільки з тобою. Назавжди, - Костя нахилився до Яни й майже торкнувся її губ. Але жінка обернулася в інший бік.

 – Костю, якщо зараз я тут з тобою, то це не означає, що пробачила тобі. Твоя мама не чужа людина для мене і це все заради неї. 

– Невже ти не можеш хоча б спробувати Яно. Я щиро каюся у своїй поведінці. Завдяки тобі я багато чого зрозумів. Все змінилося, моя душа змінилася, - Костя повернув обличчя Яни до себе й подивився їй в очі. Вони ніколи не брехали. У них він бачив не тільки сльози, а й біль та розчарування. Тепер отримати довіру дружини буде дуже не просто. 

– Я прошу тебе не роби цього, Костю. Відпусти мене врешті решт. Це ти мучиш нас обох, а не я, - тремтячими губами прошепотіла Яна.

 – Ти справді так вважаєш? - спитав Костя. Але це й так було ясно. Він не хотів завдавати їй болю, більше не хотів. Тому він не відпускаючи обличчя Яни ще трохи наблизився до неї, й ніжно поцілував у лоба. Потім відпустив по справжньому.

 – Я спізнюся на роботу, вибач, - сказала Яна й промайнула повз Костю. 

– Пробач, Яно. Якщо ти так хочеш більше я тебе не турбуватиму.

  Яна хотіла щось сказати, але промовчала. Її обличчя почервоніло від сліз і Костя відчув себе справжнім покидьком. Яна вибігла у коридор й Костя пішов за нею.

 Про всяк випадок, якщо їй стане погано. Вийшовши у коридор Костя хотів підійти до Яни та тільки він ступив крок, як з'явився Ігор. Він щось сказав Яні потім взяв її під руку й пішов з нею до ліфта. Костя спостерігав як ця мила парочка трималися одне за одного. І гіркота підкотилася до горла. Він розумів, що втрачає Яну і серце скував нестерпний біль. Але що він міг зробити? Вона просила відпустити її, отже це буде єдиним правильним рішенням. Костянтин важко зітхнув й розвернувшись попрямував до палати матері. 

 **** 

  Після обіду Кості довелося від'їхати у справах. Тому маму він залишив на піклування медперсоналу. Коли чоловік розібрався зі справами у компанії одразу ж повернувся до лікарні. Він був настільки замислений, що навіть не помітив як зіткнувся з кимось на вході. Костя підняв голову й впізнав знайоме обличчя. Це була Каміла, вона зло всміхалася й перегородила йому шлях. 

– Привіт, Костику, бачу, ти настільки заклопотаний, що не помічаєш колишньої дівчини.

 – Отож-бо, колишньої. Ти сама це сказала. 

– Ну, ну... 

– Каміло, відійди, - сказав різко Костя. 

– Знаєш, перш ніж піти я хочу побажати твоїй мамі найскорішого одужання. А то якось вона має поганий вигляд, - сказала Каміла й поцокала язиком. 

– Що? Ти була у неї? Але навіщо? - здивувався Костя. – Так вирішила провідати жінку, яка могла стати моєю свекрухою. 

– Каміло, мені дуже шкода, що твої надії не виправдалися та все ж таки навіщо ти приходила до моєї мами?

 – Яка різниця, все одно ти вважаєш мене своїм ворогом, - сказала Каміла й на її обличчі з'явилася неприємна гримаса.

 – Ти мені не ворог й не друг. І якщо я ще хоча б раз побачу тебе біля своєї матері ти матимеш серйозні проблеми. 

– А ти, змінився Костику, ніколи не думала, що ти зрадиш наше кохання. 

– Каміло, не починай цю пісню знову. Ми, здається все вирішили й вже давно, - сказав Костя. Каміла дивилася на нього з ненавистю й хотіла щось сказати, але Костя не дав їй цього зробити, бо у нього задзвонив мобільний. 

Він підняв слухавку: 

– Алло, доброго дня. 

– Алло, Костянтине Валерійовичу, це Дмитро, ваш охоронець. У мене для вас є корисна інформація. 

– Кажи, я уважно слухаю...