Розділ 31

   Яна сиділа у лікарні наче на голках. Вона дуже злякалася, коли її свекруха раптом стало погано. Все йшло наче добре, Яна прийшла до Кості додому поговорити з Надією Валентинівною. Але жінка вже була дуже засмучена. Вона почала вимагати від Яни сказати їй правду про них з Костею. Яна не витримала й здалася. Після чого Надії Валентинівні стало зле. Вона схопилася за груди й почала повільно падати на землю. Яна одразу ж кинулася їй на допомогу. Викликала швидку й одразу зателефонувала Валерію Семеновичу.  Але він не відповідав. Яна хотіла поїхати зі свекрухою до лікарні та її не впустили й наказали сповістити родичів хворої.
  Так Яна на тремтячих ногах дібралася до Кості. Вже разом вони поїхали до лікарні й там дізналися, що на маму Кості чекає важка операція. Зараз вони сиділи під операційною і чекали на результати.
Яна відчула, як її знову нудить від специфічного запаху лікарні. Вона  на автоматі прикрила рот рукою. Це помітив Костя й здивувався, потім спитав: 
– Тобі погано? Хочеш я принесу тобі води з лимоном?
– Дякую, не треба. Зараз мені стане легше. Просто мені важко переносити цей запах, - відповіла Яна й знову затулила рота.
– Дивно, ти ніколи не жалілася на чуйний шлунок, - прокоментував чоловік.
– Вважай, що це результат стресу. І взагалі тепер тебе вже це не стосується, - огризнулася Яна.
– Ну, звісно, ти ж тепер маєш нового захисника. Навіщо тобі моя допомога, - в'їдливо відповів Костя.
– Думаю, тебе теж є кому розрадити.
– Помиляєшся, єдина моя розрада - це моя робота. Тільки вона мене рятує від того, щоб не зійти з розуму.
У цей момент Яна не знала, що сказати. Костя дійсно казав правду чи знову спробував маніпулювати нею. Яна промовчала, а Костя підійшов ближче до неї:
– Я справді скучив за тобою. Хочеш вір, а хочеш ні.
– Зараз не на часі це обговорювати...
– Я знаю, та якщо мама не приведи Господи, помре... У мене нікого не залишиться, - з важкістю промовив Костя.
– Навіщо ти так? А твій батько? Ти подумав про нього? - запитала Яна.
– У нас з ним завжди були натягнуті відносини. Він ніколи не приділяв особливої уваги сім'ї. Тому ми з батьком ніколи не були близькі.
– Мені щиро жаль. Я б не хотіла такої долі для свого сина, - сказала Яна й одразу прикусила язика. Здається вона бовкнула зайвого.
– Так, сподіваюся твій син буде щасливим, - на щастя Костя не зрозумів про що говорила Яна.
– Дякую...
– Доброго дня, ви родичі Надії Прилуцької? - розмову молодих людей раптом перервав  лікар.
– Так, ми, - Костя одразу кинувся до чоловіка.
– Ваша мама у важкому стані. У неї була аневризма аорти. Ми зробили операцію, але їй буде потрібна довга реабілітація. Їй пощастило, що швидка приїхала вчасно, бо інакше ми б її втратили.
– Лікарю, до неї можна зайти? - поцікавився Костя.
– Краще не варто. Вашій матері потрібен спокій. Приходьте, завтра, - лікар похитав сивою головою.
– Ні, я так не можу. Залишуся тут на ніч, - Костя сів на твердий стілець біля операційної й прийнявся чекати.
– Це ваше рішення, але не має потреби тут сидіти до ранку. Про вашу маму дбають кращі лікарі клініки, тому вона під хорошим наглядом, - лікар відкланявся й пішов. Яна з Костею знову залишилися самі.
– Я, мабуть піду візьму,  кави. Ти будеш? - спитала Яна у чоловіка.
– Йди додому, Яно. Все одно до ранку нічого не зміниться.
– Нікуди я не піду. Надія Валентинівна не чужа мені людина. Як я можу, так з нею вчинити?
– Ну, як хочеш. Я не маю права тебе змушувати тут знаходитися, - відповів Костя і Яна помітила, що він ледь посміхнувся.
– То ти каву будеш чи ні?
– Буду, тільки не кричи. Мені як завжди, якщо можна.
– Не хвилюйся, я пам'ятаю, - Яна пішла по каву й по дорозі роздумувала про ситуацію, яка склалася.
Що тепер буде з Надією Валентинівною? Їй напевно потрібна доглядальниця. Але якщо Костя й знайде таку, то чи буде вона як слід виконувати свої обов'язки? Яна вирішила, що запропонує свою допомогу, а далі як буде. Сьогодні потрібно забути про образи й підтримати Костю. А коли все владнається вони знову стануть чужими людьми.

****
Наступний ранок не приніс хороших новин. Надія Валентинівна так само була у важкому стані. Костя з Яною цілу ніч чергували біля операційної хвилюючись за стан хворої. 
Яна прокинулася від болів у спині й спочатку навіть не зрозуміла де знаходиться. Вона відкрила очі й озирнулася навкруги. Лікарня. Вона заснула на стільці. Вчора вони з Костею допізна не спали, тому сон зморив їх дуже швидко.
Яна подивилася вниз й побачила, що голова Кості лежить у неї на колінах. Вона одразу згадала вчорашню ніч. Костянтин був стомлений і спантеличений. Він важко переживав хворобу матері й було видно, що боявся її втратити. Тому Яна як могла виявила йому підтримку. Коли Костя ліг їй на коліна вона не заперечувала. Він миттю заснув, а вона сама продовжувала так сидіти перебираючи його густе волосся. Хоча б це вона могла собі дозволити. Так вони пробули до ранку. Потім Костя прокинувся й різко встав. Він схоже теж нічого не розумів. Потер очі руками й подивився на Яну.
– Яно, вибач, я,  здається вчора заснув і приніс тобі незручності. Давай я викличу таксі й ти поїдеш додому та відпочинеш.
– Костю, я сама у змозі це зробити, але перш ніж піти хочу побачити Надію Валентинівну.
– Зараз, я думаю, має прийти лікар і все нам сказати, - припустив Костя.
Яна кивнула й хотіла піднятися, але  відчула неймовірну слабкість. Образ Кості почав розпливатися перед очима і Яна сама не помітила, як втрачає свідомість.