Розділ 28

– Ну і що за шоу ти влаштував, братику? - поцікавилася Сніжана у Кості.
– Це не шоу, а моє поховання. Ми ще навіть розлучитися не встигли, а вона вже з чужим мужиком...
– Костю, не перебільшуй. Між ними нічого не було. Звичайна мила бесіда, - пропустила Сніжана.
– Звідки тобі знати, що це так? Ти не бачила, як цей Ігор її лапав. А ще дивився на неї наче кіт на сметану, - обурився Костя й продовжував відчищати свою колись ідеально блакитну сорочку.
– А ти ревнуєш? Я так розумію.
– Так, ревную, чорт забирай, бо вона моя дружина і я її люблю.
– То зроби щось. Завоюй її знову, якщо між вами кішка пробігла, - почала наказувати сестра.
– Сніжано, я її дуже сильно образив і тому винен перед нею. Навіть не знаю чи зможе вона мені пробачити, - Костя подивився на сестру й у його очах було повно жалю. Сніжана помітила, що її завжди веселий і позитивний брат був схожий на тінь. Нічого колишнього з того Кості якого вона знала. Похмурий, зсутулений і вкрай роздратований - такий мав вигляд її брат.
Сніжана вирішила будь-що підтримувати його й допомогти помиритися з дружиною. 
– Костю, щоб ти не зробив, не смій,  здаватися. Якщо твоя дружина кохає тебе, то обов'язково пробачить.
– Я їй зраджував, Сніжано. Зраджував з іншою жінкою, хоча й ненавмисно. Бо бачить Господь, я дійсно кохав ту жінку.
– Костю, хто вона? Якась із топмоделей, що постійно крутяться у компанії? - спокійно запитала Сніжана.
– Ні, ти її не знаєш. Ми познайомилися давно і вже деякий час були у стосунках. І тут раптом це весілля з Яною. Об'єднання двох бізнес-імперій, - Костя хмикнув.
– Її батько впливова людина? 
– Так, депутат, але в нього є власний бізнес під прикриттям, як розумієш.
– Темна конячка, твій тесть, - підсумувала Сніжана.
– Навіть не кажи, сам знаю. Та якщо Яна вже йому  все розповіла, то скоро у нас почнуться серйозні проблеми, - відповів Костя й  зручніше всівся на дивані.
– Ну тоді, братику,  у тебе тільки один вихід.
– Який?
– Валятися в ногах дружини й просити пробачення. До тих пір поки вона, не поступитися.
– Як би ж то подіяло. Я готовий землю цілувати по якій вона ходила та навіть це навряд допоможе.
– Все у твоїх руках й ти це добре знаєш. Так що Костю наважся і дій. Я завжди буду на твоєму боці, - Сніжана посміхнулася й кивнула брату.
– Дякую, сестричко. Це дуже приємно чути. Твоя підтримка багато значить для мене, - Костя не посміхнувся у відповідь, але тепло, яке поширилося у душі він ніколи не забуде.
 

****
– Костю, це вже п'ятий келих віскі за цю годину, - промовив Микола, друг Кості. Він працював барменом в одному з найкрутіших нічних клубів міста.
– Не хвилюйся, Колю, у мене все гаразд, - махнув рукою Костя.
– Не думаю, дивлячись як ти швидко перевертаєш келих за келихом.
– У мене сумна подія, я горюю, - промямлив Костянтин й знову підклав келих, щоб йому налити.
– Що сталося? Невже якщо ти нап'єшся з горя, то це тобі допоможе?
– Не знаю Микола, не знаю. Але, коли болить ось тут, - Костя ткнув пальцем в області серця, – Звичайні методи не допомагають.
– Костю, йди додому. Може викликати тобі таксі? - спитав стурбований Микола.
– Ні, я нікуди не поїду, бо у мене немає дому, - ледь вимовив Костя.
– Тоді зателефоную твоїй дружині.
– Ні, не смій. Ми з нею не розмовляємо, - Костя гикнув й одразу ж відключився.
Микола зітхнув після чого витягнув мобільний Кості й знайшов потрібний номер.
Через деякий час таксі привезло Костю до знайомого будинку, де стривожена Яна його зустріла. 
Вона абияк дотягла чоловіка до квартири, звісно не без допомоги сусіда, який як раз повертався додому.
Прокинувся Костя аж зранку з важкою головою та поганим самопочуттям.
– Доброго ранку, Костю. Як спалося? - поцікавилася невдоволена Яна.
– Ти? Що я тут роблю? 
– Вчора твій друг Микола подзвонив мені пізно ввечері й попросив тебе забрати. Я спочатку не хотіла, але коли він сказав, що тобі дуже погано,  погодилася. Чомусь мені думалося, що ти захворів і я почала хвилюватися, але бачу з тобою все гаразд.
– Яно, вибач, будь ласка, мені так соромно за вчорашній інцидент, - сказав Костя й ніжно взяв Яну за руку. Але вона одразу ж забрала її назад.
– На столі сніданок, як закінчиш, то залиш, будь ласка, ключі і йди. А мені пора на роботу.
– Яно, поговорімо нарешті. Чому ти постійно знаходиш якісь відмовки, тільки б не говорити зі мною.
– Бо, нам нема про що говорити, Костю. Між нами все скінчено, - вимовила Яна.
– Чому ти не хочеш просто мене вислухати. Зрештою я така ж жертва, як і ти.
– Що? Жертва? Ти насолоджувався життям разом з коханкою, поки я наче дурепа кидалася зі сторони у сторону, щоб зацікавити тебе. Я готувала сніданки й вечері, наче песик хазяїна, чекала на тебе додому. Я все робила задля того, щоб ти покохав мене, - сказала Яна і на очах у неї виступили сльози, – А ти у цей час, де був ти?
– Яно, я все розумію, але якби ми зустрілися раніше, можливо все склалося  б інакше. Хіба я винен, що кохав Камілу й хотів з нею одружитися?-  спитав Костя. Хоча питання було явно не до Яни.
– Чудово, тепер у тебе є всі шанси, скоро ми розлучимося й ти зможеш це зробити, - відповіла Яна й відкрила вхідні двері. Але там її чекав сюрприз. На порозі стояв Ігор з великим кошиком квітів у руках.