Розділ 27

  Зізнання Ігоря надовго вибили Яну з колії. Вона повірити не могла, що її, на перший погляд, люблячий батько виявився таким підступним. Невже він доклав руку до зникнення Ігоря майже три роки тому?
– Ігорю, прошу тебе розповідай все як було, - попросила Яна.
– Я думаю ти вже зрозуміла, що тоді я зник не просто так, - почав Ігор.
– Продовжуй, я хочу знати все.
– Твій батько за декілька днів до весілля запропонував мені велику суму грошей в обмін на те що я тебе покину. Бо на той момент я дійсно потребував,  гроші через складні сімейні обставини, то погодився. Але якби не моя хвора мати...
– А він не пояснив, у чому причина його вчинку? - поставила важке запитання Яна.
– Я думаю він вважав мене не гідним зятем. Бо ж я з бідної сім'ї, - з сумом вимовив Ігор.
– Не можу повірити! Як він міг? - Яна була шокована розповіддю колишнього.
– Яно, пробач мені за все. За весь той біль, який я тобі завдав, - каяття Ігоря було щирим та Яні було байдуже. Тепер вже точно.
– Ігорю, твої слова вже нічого не змінять. Колись давно ти зробив свій вибір, тоді й поставив крапку над нашими відносинами.
– Яно, дай мені ще один шанс. Я спробую стати тим чоловіком, який зможе бути гідним такої жінки, як ти.
– Вже занадто пізно, Ігорю. Ми втратили цінний час...
– Що ти маєш на увазі? Якщо ти про те що ми давно не спілкувалися, то це можна виправити, - запевнив Ігор.
– Ні, зовсім не про це.
– Тоді не розумію, чому ми не можемо знову налагодити наші відносини? 
— Тому, що я не хочу, бо не кохаю тебе більше. Розумієш? - з німим питанням Яна витріщилася на Ігоря.
– Яно, я все розумію. Ти не можеш пробачити мені, тому думаєш, що розлюбила. Але це тільки тобі здається, повір, - Ігор обережно підняв руку й торкнувся щоки Яни.
Вона відсахнулася від нього й строго сказала:
– Тепер я заміжня і в мене інше життя. Зобов'язання перед іншим чоловіком.
– Що? Ти вийшла заміж? І хто він? Сподіваюся хороша людина? - Ігор ледь стримував розчарування.
Він уважно подивився на Яну й хотів ще щось додати, але не встиг.  Бо до їхнього столика прямував розлючений чоловік.
– А ось і він, - тихо промовила Яна.
– Ну привіт, дружино, -  наче викарбовував  кожне слово Костя.
– Привіт, - відповіла Яна й відвернулася в інший бік.
– Чому це ти відвертаєшся? Може познайомиш нас з твоїм супутником? - Костя був злий і його очі від цього потемніли.
– Знайомся, це Ігор, - Яна не мала бажання розігрувати цю дешеву виставу.
– Отже, Ігор. Не довго ти за мною побивалася, якщо сидиш тут і голубишся з цим чоловіком, - крикнув Костя.
– А ти що думав, тільки тобі так можна? - Яна встала й подивилася   йому прямо в очі.
– Ти, що справді з цим? - запитав Костя і Яна помітила, що потрапила у ціль. Йому було неприємно й болісно від того що вона сказала.
– Перепрошую, шановний, але у мене є ім'я і взагалі ми тут розмовляли. А ви нам заважаєте, - втрутився Ігор.
– Слухай, як там тебе? Ігор? Це я розмовляю зі своєю дружиною, і здається, ти тут зайвий, - скривився Костя.
– Все-таки не погоджуся з тобою. Твоя дружина прийшла сюди зі мною, отже й підемо ми звідси разом, - Ігор нахабно посміхнувся.
– І куди це цікаво? На нашу квартиру? Щоб побути на одинці, де вам ніхто не завадить продовжити почате тут?
– Це залежить від твоєї дружини, якщо вона тільки скаже..., - Ігор підморгнув Яні й з переможним виглядом зиркнув на Костю.
Цього вистачило, щоб розбудити звіра. Костя прямо таки накинувся на Ігоря з кулаками. І хоч якби той не вигинався все одно отримав удари. 
– Костю, припини, негайно, - закричала від страху Яна.
– Ти божевільний, тобі лікуватися треба, - заскиглив Ігор, коли Костя повалив його на барну стійку. 
Ігор намагався дати здачі та схоже Костя був сильнішим і спритнішим від нього.
– Костю, заради Бога, зупинись! Допоможіть, розніміть їх, будь ласка, - у Яни почалася справжня паніка.
Зрештою до них підбігли два хлопці офіціанти та адміністратор кав'ярні. Вони схопили Костю, а потім Ігоря. Бійка припинилася й адміністратор почав рахувати збитки нанесені кав'ярні.
– З вас ось ця сума, - підсумував адміністратор й простягнув Кості клаптик паперу, де було все написано.
– Та пішли ви, - психанув Костя, поправив сорочку й пішов до виходу.
  Адміністратор спочатку обурився й хотів зупинити його, але незнайома молода жінка підійшла до нього і щось сказала. Він кивнув і посміхнувся, віддав їй папірець,  після чого пішов на своє робоче місце. 
Жінка трохи постояла на місці, а потім теж пішла. Яна зітхнула й подивилася на Ігоря. Вигляд у нього був жахливий. Пом'ятий одяг, скуйовджене волосся, понівечене обличчя. Яна навіть уявити не могла, що Костя так розізлиться. Наче з ланцюга зірвався. Така реакція чоловіка злякала Яну, але трішки й порадувала. Отже, він ревнує, а значить вона не зовсім йому байдужа. Хоча на що можна сподіватися, якщо він їй зрадив?
Ігор охнув і Яна повернулася до реальності.
– Може швидку викликати? 
– Ні, не варто. Якось доберуся додому, - відповів чоловік.
– Тоді підіймайся й ходімо, - промовила Яна.
– Куди?
– До мене додому. Я тут недалеко живу. Обробимо тобі рану й поїдеш додому.
– Якщо тільки тобі не важко.
– Куди ж я дінусь. Це ж мій чоловік тебе побив. Я твій боржник, а борги потрібно віддавати.