Розділ 26

– Доброго ранку, котику, ти ще спиш? - почув Костя знайомий неприємний голос.
Він відкрив очі й побачив над собою Камілу. Вона стояла у короткому пеньюарі й тримала у руках з тацю для їжі. Її довге темне волосся спадало каскадом на плечі, а яскраво намальовані губи розтягнулися у посмішці.
– Якого чорта? - не зрозумів Костя,   сів у ліжку й схопився за голову.
– Що здивований, як ти тут опинився? - Каміла сіла біля Кості на ліжко й розкинула довгі ноги.
– Так. Навіть не уявляю як я сюди потрапив.
– Ти вчора сам до мене прийшов. Валявся у ногах, казав, що досі кохаєш, - Каміла піднялася й наблизилася впритул до Кості. Її повні груди знаходилися на рівні очей Кості.
– Напевно я був дуже п'яним, якщо плів таку дурню, - пробурчав Костя.
– Ні, ти був у здоровому глузді й тверезій совісті. Ти казав те що відчував Костю, - Каміла торкнулася губами щоки чоловіка.
– Не торкайся мене й взагалі забудь про все що між нами було. Вбий нарешті у свою пусту голову, що ми більше не разом, - Костя різко відштовхнув Камілу й встав з ліжка.
– Помиляєшся, любчику. Ти тільки мій і я ні з ким тебе не ділитиму. 
– Каміло, ти геть з'їхала з глузду? Хіба я річ яку можна поділити?
– Ні, але не сподівайся, що так просто мене покинеш. Я не дам тобі спокійно жити разом з твоєю амебою.
– А це вже давно не твоя справа, Каміло. З ким мені жити й що робити, - відрізав Костя.
Каміла напружилася й міцно стиснула зуби, потім встала з ліжка й підійшла до Кості. Вона уважно на нього подивилася й запитала:
– Ну, що ти в ній знайшов? Скажи мені, чим вона краща ніж я?
– Каміло, я не збираюся тобі нічого пояснювати, тим більше я поспішаю. У мене багато справ.
– А ти, спробуй, - протягнула Каміла.
– Я навіть не намагатимусь, не зобов'язаний, - відповів Костя й нарешті повністю одягнувся.
– Все одно ти прибіжиш,  до мене і благатимеш повернутися до тебе, - процідила крізь зуби Каміла.
– Навіть не мрій, Каміло, особливо після того, як ти вчинила минулого тижня. Та й взагалі тепер ти мені огидна, - сказав наче виплюнув Костя. Потім різко відчинив двері й вийшов.
– Це ми ще побачимо, - прошепотіла Каміла у порожнечу.

****
– Костянтине Валерійовичу, я замовила доставлення квітів, тому, як  ви й просили, - до кабінету увійшла Марина, секретар Кості.
– Чудово, Марино, ти часом не знаєш вона їх отримала, чи повернула, як минулого разу?
– Я зав'язалася з магазином після доставлення, щоб уникнути такої ситуації. Вони сказали, що квіти залишили під дверима, оскільки вашої дружини не було вдома.
– Цікаво, де вона ходить? Сьогодні субота й у неї вихідний, - скоріше до себе промовив Костя.
– Напевно у вашої дружини виникли якісь невідкладні справи,  - пропустила Марина.
– Можливо. До речі що там стосовно наших постачальників? Вони згідні на деякі зміни у контракті? - поцікавився Костянтин.
– Я надіслала їм копії контрактів, щоб вони ознайомилися, але відповіді від них не надходило.
– Гаразд, поки ти вільна, можеш йти на обід.
– Дякую, Костянтине Валерійовичу, - сказала Марина й непомітно вийшла з кабінету.
Костя обернувся до вікна й замислився.  Яна не хотіла з ним розмовляти вже тиждень. Вона не відповідала на дзвінки, не приймала подарунки, навіть не виходила з дому, щоб зайвий раз не зустрітися з ним. Одного разу вона навіть викинула через балкон дорогі сережки, які Костя передав їй кур'єром. І це ще чоловікові пощастило, що повз проходив той самий кур'єр і побачив сережки. Після чого їх повернув. Він прекрасно розумів, що завдав  Яні болю, але боляче було і йому. Якщо бути до кінця справедливим, то Костя всього лише був закоханим чоловіком. На жаль не в ту жінку. А його батько навіть не поцікавився чого хоче сам Костя.
Хоча Яні цього не поясниш. Після зради її першого хлопця вона підсвідомо всіх чоловіків вважала підступними. 
Костя зітхнув, й потер скроні, здається у нього починалася мігрень. Вчора він пішов у бар й напився там до безпам'ятства, щоб не мучитися від гострого відчуття провини. А ще від болю, який з'їдав з середини. Йому було погано без Яни, без її посмішки та цікавих розмов. Вона робила його по справжньому щасливим, хоча він досить пізно це усвідомив.
Костя подивився на годинник. На дванадцяту у нього була назначена зустріч з сестрою. Його старша сестра жила за кордоном, але декілька днів тому приїхала до України. Перебувала вона на батьківщині не більше трьох тижнів, тому вони дуже хотіли зустрітися.

****
– Тут так затишно. Це нова кав'ярня? - запитала Сніжана у брата.
– Не зовсім, але відкрилася вона вже після твого від'їзду, - відповів Костя й допоміг сісти сестрі.
– То, як твої справи, малий? Невже ти одружений? Аж не віриться. Ну і хто та нещасна? - пожартувала сестра.
– Ти могла хоча б листівку відправити...
– Ну вибач, папір нині дороге задоволення, - Сніжана поправила густі світло каштанові локони. Вона була дуже привабливою молодою жінкою. Великі очі, виразні риси обличчя.
– А чому не приїхала? Мама дуже засмутилася.
– Костю давай не будемо про це. Скажи краще, коли ти мене познайомиш з дружиною?
– Не цього разу, можливо потім, коли - не будь, - пробурчав Костя й почав ковиряти виделкою десерт.
– Чому це? Хтозна, коли я приїду наступного разу...,- Сніжана продовжувала щось щебетати, але Костя її не слухав. 
Його увагу привернула пара, яка сиділа за столом навпроти. Він спочатку нічого зрозумів, а потім впізнав свою дружину. З якимось мужиком. Хто він і що робить поруч з нею Костя неодмінно збирався вияснити. 
 

Шановні читачі, прошу вибачення за помилки чи одруки, бо текст все ще знаходиться у процесі написання. А так хочеться поділитися з читачами історією у цей не легкий час) Прошу вашого порозуміння)