Розділ 23

 – Яно, що тобі подарувати до річниці нашого весілля? - поцікавився Костя  у неї.                              До  важливої дати залишався всього тиждень. Так як у Яни з Костею був вихідний то вони вирішили подумати над тим, що подарують одне одному.
– Костю найкращий мій подарунок це ти, - відповіла Яна й клацнула Костю по носу.
– Ти переплутала, дорогенька. Все навпаки це ти мій найкращий і найбажаніший подарунок, - прошепотів Костя й легенько торкнувся губами Яниного вуха.
Яна затремтіла й спробувала відвернутися, але Костя не дав їй цього зробити.
– Ти знову до мене чіплятимешся? - спитала Яна жартома.
– Хіба не маю права? Ти ж моя дружина, - відповів Костя.
– Навіть не знаю. Дивлячись на те, що останнім часом ти себе не дуже гарно поводив...
– Ти впевнена? Зараз я тобі покажу хорошу поведінку, - сказав Костя й повалив Яну на ліжко, потім почав лоскотати. Так тривало кілька хвилин поки молоді люди не видихнулися.
– Ну все досить Костю, - закричала Яна.
– Точно? Чи може мені продовжити?
– Ні, якось іншим разом. У мене ще купа справ, тому вибач.
– Гаразд, але я очікую поцілунок на прощання, - промовив Костя й показав пальцем на щоку.
– Добре, вмовив, але тільки один поцілунок, - Яна нахилилася й поцілувала Костю, але він знову потягнув її на ліжко. Яна зрозуміла, що  на сьогодні всі її справи закінчені.

Нарешті настав день річниці їхнього з Костею весілля. Яна приготувала йому подарунки. Першим з них була романтична вечеря на двох, а далі дещо цікавіше. Яна посміхнулася й ще раз роздивилася відверту білизну, яку купила  вранці. Так вона вперше наважилася на такий крок, бо хотіла вразити Костю. Яна дуже сподівалася, що йому це сподобається.
Раптом у квартирі пролунав дзвінок. Яна здивувалася, бо ж у Кості були ключі. Можливо він їх забув. Яна швидко побігла відкривати двері. 
Її подив збільшився, бо ж на порозі стояла Каміла. Вона зверхньо дивилася на саму Яну і якось огидно всміхалася.
– Ну, привіт, подруго. Є до тебе розмова, - сказала Каміла й без запрошення переступила поріг квартири.
– Ми з вами ледь знайомі.  У нас з вами не може бути нічого спільного, - відповіла Яна.
– Ну я б так не сказала, виходячи з того, що вже досить давно ми ділимо одного чоловіка на двох.
– Що? Не розумію, що ви маєте на увазі? - запитала вражена Яна.
– Добре ти все розумієш. Я кохана жінка твого чоловіка. Ми з Костею зустрічаємося у тебе до речі за спиною.
У цей момент Яні стало дурно, її наче вдарила блискавка. Чи було це правдою, чи ні, але Каміла говорила серйозно. Яна це помітила.
– Що сказати нічого? - поцікавилася Каміла. – Тоді я продовжу. Відпусти врешті решт свого чоловіка. Через тебе ми не можемо бути разом. 
– Чим я вам так заважаю, - ледь чутно запитала Яна.
– Костя відчуває вину перед тобою. Каже, що просто не може взяти й покинути. 
– Й давно це у вас триває?
– Давно.
– Чому тоді Костя продовжує жити зі мною, якщо я така погана?
– Бо ти його не відпускаєш, завжди придумуєш якісь причини.
– Це тобі Костя казав? - запитала Яна та їй вже було все одно. Сором який вона пережила у цей момент запам'ятається їй на все життя.
– Так, а ще він казав, що у ліжку я неповторна, тому навіть не думай його  утримувати сексом.
– Каміло, він не мій раб, і може вчиняти як вважає за потрібне. Це його вибір. Тому можеш не хвилюватися я його не триматиму.
– От і добре, бо хай там як Костя мене кохає і він це неодноразово повторяє, - не помітно Каміла опинилася у вітальні, де побачила накритий стіл.
– Ти все сказала? А тепер послухай мене. Ми з Костею поки що одружені. Вирішувати свої відносини ми будемо самі без твоєї допомоги. Коли Костя сам мені про все розповість, тоді я тобі повірю, - кожне наступне слово давалося Яні з великим тягарем.
– Можеш не вірити, але це правда. Кожного разу, коли ми зустрічаємося з Костею він мені, яке ти поліно у ліжку. Так він задовольняє тебе, бо ж йому вкрай потрібні гроші й зв'язки твого батька. Але він з тобою тільки тілом, а не душею, - після своєї тиради Каміла взяла зі столу виноград й трохи з'їла.
Слова Каміли боляче ранили Яну. Вона ледь стримувала сльози, а ще бажання вчепитися цій нахабній дівиці у волосся. Яна міцно стиснула кулаки й промовила:
– Я тебе зрозуміла, а тепер дуй звідси поки я тобі ноги не повідривала.
– Фу, як грубо, ти ж жінка, - мовила Каміла.
– Я тебе попередила....
Схоже Каміла все зрозуміла, тому взяла зі столу келих налила собі шампанського потім з одним махом випила. Після чого різко розвернувшись пішла геть.
– До речі твоя відверта білизна так собі. У Кості зовсім інший смак, - кинула на прощання Каміла й зникла у темряві під'їзду.
Яна здивовано відвела погляд від дверей і замислилася. 
Невже все що сказала ця жінка правда. Як Костя міг, так з нею вчинити? Жив, спав, проводив з нею час і брехав, що вона у нього одна. У той час Каміла знала про все й насміхалася над нею. Врешті Яна не витримала і розплакалася. 
Її серце було розбите, чоловік якого вона кохала понад усе виявився зрадником і брехуном.
Всередині було так боляче, що хотілося вити. І єдина думка не покидала Яну, якщо їй не стане легше, то краще буде взагалі звести рахунок з життям.