Розділ 20

Минув місяць.

   Нарешті за довгий час Костянтин знайшов спокій та рівновагу. Вони з Яною стали набагато ближчими та тепер завжди намагалася проводити час разом.

Костя відчував, що дедалі більше стає прив'язаний до дружини. І це не звичка, а потрібність. Яна була хорошою і доброю жінкою. З нею було легко й спокійно. Саме цього він і шукав, тільки на жаль пізно це усвідомив.

Яна вміла цінувати й ставитися до нього з повагою. Рахуватися з його думкою та просто бути справжньою 

жінкою. Каміла була повною її протилежністю. Вона рухалася до цілі не дивлячись ні на кого. Інколи навіть вона переступала через самого Костю. Для Каміли найважливішим була її мрія, а все інше відходило на другий план.

Цим вона дуже відрізнялася від Яни.

Костя дивувався тому факту, що абсолютно не сумував за колишньою дівчиною. Хоча при цьому він відчував себе справжньою сволотою. Бо ж напевно Камілі зараз дуже важко. А він сам цілком щасливий.

Але з іншого боку Каміла вже досить давно йому не набридла своїми дзвінками, отже вона заспокоїлася.

Костя як завжди сидів у своєму кабінеті й переглядав листування з постачальниками. Раптом до нього прийшов Степан.

– Костянтине, привіт. Як справи? Ти чув новину?

– Привіт, Стьопо. Яку ще новину? - здивувався Костя.

– Ну про модель, яка представлятиме нову колекцію.

– Ні, а що це питання вже вирішено?

– Ну, так. Показ відбудеться через три дні. Хтось мусить представляти прикраси.

– І хто вона?

– Ніколи не здогадаєшся, - відповів Степан й хитро посміхнувся.

– Отже, я її знаю.

– Так й дуже добре.

– То хто вона? Не тягни, - обурився Костя.

– Це Каміла Воробченко, твоя колишня, - наголосив Степан.

   Від почутого у Кості відвисла щелепа. Він мало не звернувся зі стільця, але вчасно втримався. Як так вийшло, що вона й сюди пролізла. Чи це якась її чергова витівка. Що ж тепер робити? Як виплутатися зі складної ситуації? А якщо Яна її побачить, то де гарантія, що Каміла не розповість їй про їхнє минуле?

– Костю, ти мене чуєш? З тобою все гаразд? - поцікавився спантеличений Степан.

– Так, не хвилюйся. Ти вибач, але мені терміново потрібно поговорити з батьком, - сказав Костя й на ватних ногах поплівся до Валерія Семеновича.

– Не натвори, дурниць, друже, - кинув у слід Степан. Та Костя навряд його почув.

– Як так, батьку? Чому ти не поставив мене до відома стосовно нової моделі? - Костя з тріском влетів до кабінету Валерія.

– Бо я знав, що ти будеш проти, - спокійно відповів батько. 

– Звідки? - холодний піт пробив тіло Кості. Якщо батько щось дізнався, то це кінець.

–Тому, що я пам'ятаю, що ти хотів ту дівчину з обкладинки модного журналу. Але вона не підходить, повір.

– Ти завжди так робиш. Спочатку однією рукою даєш, а потім іншою забираєш. Чим вона гірша за Камілу?

– Звідки ти знаєш, як звуть нову модель? Ви знайомі? - поцікавився батько.

– Степан сказав, але це не важливо. Чому саме вона? - запитав Костя.

– Бо їй дуже йдуть ці прикраси. Вона була на примірці, у моїй присутності. Вона мала прекрасний вигляд.

– Батьку, якщо буде вона на мене навіть не розраховуй.

– Це твій вибір, сину. Та бізнес є бізнес і тут не місце образам.

  Додому Костя повернувся у поганому настрої. Злість на Камілу переросла ще й на злість на батька. Щоб Костя не пропонував його батько завжди був проти. Й вигадував абсолютно різні причини. Та зараз він навіть не був проти відсутності сина на такій події. Хоча Костя був на усіх показах компанії. Як Камілі вдалося його запевнити взяти саме її? "Бісова дівка". Костя відчував, що з нею проблем не оберешся. Тому скоріш за все на цей показ вони з Яною не прийдуть.

– Костю, привіт. Я чекала на тебе, - Яна підійшла до чоловіка ззаду й міцно обійняла.

– Ой, вибач, я не знав, що ти вдома. Ти сьогодні швидко, - Костя обернувся до Яни й поцілував її у маківку.

– Так, вирішила піти раніше, щоб побути з тобою, а ще приготувати вечерю.

– Ти, моя господарочка. Мені просто пощастило.

– Так, згідна, а знаєш чому?

– І чому це?

– Бо сьогодні я приготувала для тебе найсмачнішу страву, яку ти ще ніколи не коштував. А ще дещо більш пікантне, - промовила Яна й підморгнула чоловіку.

– Справді? Я вже не можу дочекатися другої частини нашої вечері, - Костя легенько підштовхнув Яну у кімнату.

Після того як молоді люди повечеряли Яна все прибрала й пішла готувати обіцяний подарунок.

Костя сидів на дивані й думав над ситуацією, яка склалася. 

Він не хотів втрачати Яну, але якщо Каміла знову буде його домагатися можна вважати, що він програв.

Чомусь зараз втрата дружини була рівноцінна втраті частини себе. Костя зрозумів, що це дуже серйозно і більше ніж звичайна прив'язаність. Яна за останній час стала для нього дуже дорогою й важливою людиною. Цим самим він став на крок ближче до закоханості. Чоловік закрив очі й відкинув голову назад й навіть не помітив, що до кімнати повернулася Яна. 

Вона тримала у руках невеликий гарно прикрашений торт.

– Костю, я вирішила нас побалувати. Спекла цей шедевр спеціально для тебе, - пожартувала Яна й показала ближче своє творіння.

– Це просто витвір мистецтва якийсь... Цікаво чим я заслужив таку честь? - поцікавився Костя й почав допомагати дружині нарізати торт.

– Хіба для того, щоб отримати щось приємне, потрібно заслужити? 

– Так вважав мій батько. Все у цьому житті потрібно заслужити. Нічого не буває просто так.

– Костю, заслужити можна тільки довіру і повагу. Все інше це твоє право. 

– Знаєш, Яно, якщо так, то я думаю, що ти маєш погодувати мене цим тортом.

– Що? Ти ж не маленький, - засміялася Яна.

– Так давай і не відмовляйся. Я сьогодні багато працював, тому заслуговую на те, щоб мене погодували, - Костя взяв тарілку зі шматком торта й сунув дружині у руки.