Розділ 18

– Отже, я пропоную випустити лімітовану колекцію прикрас з білого золота під назвою "Цариця ночі", - звернувся Валерій Семенович Прилуцький до інших акціонерів компанії.
– Це дуже важливе питання, тому я вважаю нам потрібно проголосувати, - сказав один з акціонерів.
– Отже, голосуємо панове, - Валерій Семенович кивнув й підняв руку.
– Костянтине Валерійовичу, ви за чи проти? -  раптом перервав роздуми  сина, Валерій Семенович.
– Що? Вибачте, я прослухав. За що ми голосуємо? - спитав Костя й потер переносицю.
– За випуск лімітованої колекції "Цариця ночі", - відповів Валерій Семенович.
– Так, я за.
– Ну що ж, якщо всі вже визначилися, то, як бачимо, колекції бути, -  оголосив Валерій Семенович.
Кості взагалі було однаково, що там буде з тією колекцією, бо він зараз думав зовсім про інше. 
Їхня з Яною ранкова сварка цілий день не виходила у нього з голови. Чому вона так образилася? Він навіть не встиг їй толком все пояснити, а вона психанула й втекла.
Тепер він відчував провину за те чого навіть не робив. Костя абсолютно не жалкував про те що сталося минулої ночі. Навпаки він був вкрай здивований тим емоціям, які вони пережили з Яною всього за одну ніч. 
Тому Костя з самого ранку був у такому пригніченому настрої. Йому потрібно було подумати й звикнути до того, що тепер вони прокидатимуться в обіймах один одного. Костя закрив очі й уявив цю картину. На власний подив він зрозумів, що це навіть приємно. І тепер йому це подобалося. 
   Нарада закінчилася й Костя одразу попрямував до свого кабінету, щоб уникнути зайвих допитів батька. Але Валерій Семенович був кмітливішим за нього, тому вже чекав Костю у кабінеті. 
– Костю, що з тобою сьогодні відбувається? Ти можеш пояснити? - одразу почав розпитувати Валерій Семенович.
– А, що не так? Я намагався поводитися, так як, ти того хотів.
– Що ти маєш на увазі?
– Я ж поводив себе, як слухняний син, - відповів Костя.
– Костю до чого тут це? - не зрозумів Валерій Семенович.
– Батьку, ти ж навіть не порадився зі мною стосовно лімітованої колекції, - засмутився Костя.
– Тоді чому ти проголосував за?
– Хіба я мав інший вибір?
– Ти знову за своє? Переконуватимеш мене, що я не правий?
– Я вже тобі сказав свою думку і давно. Це занадто ризиковано, особливо коли у нас проблеми з постачальниками. Та й матеріал занадто дорогий....
– Ти нічого не знаєш. Ми уклали нову угоду з іншими постачальниками. До речі надійними!
– Батьку, як ти міг так ризикувати? А якщо все виявиться повністю навпаки? Що тоді?- не вгамовувався Костя.
– Костянтине, ти у ювелірному бізнесі не перший рік. Ти чудово знаєш, що наша робота завжди ризик. 
– Я знаю одне. Якщо у нас почнуться знову проблеми, не кажи, що я не попереджав. 
– Гаразд, ти краще скажи, як у вас з Яною? - поцікавився Валерій Семенович.
При згадці про дружину Костя здригнувся. Він згадав, що хотів купити для неї квіти й поговорити. Тому потрібно було поспішати.
– У нас все чудово. А тепер батьку вибач мені пора.
– Але ж ми ще навіть не поговорили, - зауважив Валерій.
– Зробімо це завтра, - відповів Костя й швидко вийшов зі свого кабінету.
– От молодь, - сказав про себе Валерій Семенович й щось наспівуючи під ніс теж вийшов.

  Яна повернулася додому пізно ввечері, тому Костя ледве її  дочекався. Він купив її улюблені квіти й якісь цукерки. Навіть ліжко прикрасив пелюстками ромашок. Хоча навіщо він це зробив Костя сам не зрозумів.  Йому просто дуже захотілося догодити Яні, тому раптом й спала на думку ця безглузда ідея. Але жінкам воно подобається це він знав точно. 
– Костю, привіт. Ти ще не спиш? Вже пізно, - Яна вже одягнена у піжаму збиралася лягти у ліжко.
– Я чекав на тебе. Хотів поговорити.
– Ну, добре. Я тебе уважно слухаю, - промовила Яна і сіла смирно на ліжко.
– Яно, вибач, якщо ти неправильно мене зрозуміла вчора. Я хочу все пояснити. 
Яна кивнула й Костя продовжив:
– Для мене це було свого роду певним шоком, тому що це в нас з тобою вперше. Але повір я ні на секунду не шкодую про те що між нами сталося. Тому я не хочу, щоб ти себе знецінювала й думала, що у тобі щось не так.
– Костю, ти не повинен просити вибачення. Я рада, що ти все мені пояснив. Можеш не хвилюватися, - відповіла Яна.
   Костя зітхнув з полегшенням й відкинувся на ліжко. Він глянув на Яну, її довге розпущене волосся. Йому захотілося доторкнутися до нього й спробувати його шовкову м'якість. Костя присунувся ближче до дружини й заправив їй неслухняний локон за вухо. Яна затремтіла й закрила очі. Костя присунувся ще ближче й поцілував її ніжно у губи. Яна звісно ж відповіла на поцілунок й обхопила його за плечі руками.
Разом вони впали на ліжко й продовжували цілуватися. Костя гладив дружину по обличчю та волоссю. Чомусь вона викликала у нього ніжність і відчуття якоїсь легкості. Костя посміхнувся й почав роздивлятися почервоніле обличчя Яни.
– Ти чого так на мене дивишся? - запитала Яна.
– Знаєш, зараз ти дуже красива. Цей рум'янець тобі до лиця, - прошепотів Костя над самим вухом жінки.
– Він з'явився завдяки тобі, - пошепки відповіла Яна й притягнула Костю до себе.
Їх пристрасть почала розгортатися  щосили й цю ніч вони знову провели разом.