Розділ 14

Цілу ніч Костя не зімкнув очей. Яна боролася з жаром тому постійно марила. Та ще й довелося тримати її хвору ногу. І все було б добре, якби гарячка Яни впала. Та жінка продовжувала перебувати між сном і реальністю. 
Костя не відходив від неї ні на секунду. Робив все що рекомендувала медсестра. Та дружині не ставало легше. Під ранок чоловік геть стомився, тому трохи задрімав. Але його розбудив раптовий крик Яни. Він одразу ж кинувся до неї й побачив, що очі її широко розплющені, але погляд сфокусований десь на стелю.
– Яно, привіт, ти вже прокинулася? - поцікався чоловік.  – Води, я хочу води...
  Костя швидко дістав карафку з водою й налив у склянку. Потім спробував напоїти Яну. Але її губи були міцно стиснуті через що він не міг цього зробити. На третій раз йому все-таки вдалося їй влити до рота ковток води. 
Але одразу після цього Яна відвернулася й знову закрила очі.
Але Костя був задоволений навіть маленьким результатом.
Він знову сів біля Яни на ліжко й взяв до рук книгу, яку випадково знайшов у їх номері.
  – Ну що Яно, почитаємо? - поставив питання Костя. 
– І так, книга називається "Як себе покохати за 90 днів"...
Книга ця, була  нецікавою й досить примітивною. Але щоб хоч якось вбити час Костя читав її вголос. Це його трохи відволікало від важких думок. Та ще й Каміла постійно телефонувала. 
Костя скидав дзвінки та інколи наполегливість його колишньої була занадто сильною.
Камілі все-таки вдалося домогтися свого й Костя відповів на її дзвінок. У результаті вони домовилися зустрітися трохи пізніше у місцевому ресторані. Де Каміла мала виступати цього вечора.
Яна й досі міцно спала, тому Костя вирішив покинути її на пів години. Їм з Камілою було про що поговорити. Нарешті чоловік прийняв вірне для себе рішення. Так буде краще для всіх.
Зі спокійною душею він відправився до коханки.
Коли Костя увійшов до ресторану Каміла вже сиділа за одним зі столиків. Вона як завжди мала розкішний вигляд. Усе усередині чоловіка стислося від її краси. Та схоже це був її єдиний плюс.
–  Привіт, котику. Я сумувала, - промуркотала дівчина.
–  Привіт Каміло. Маєш гарний вигляд, - сказав Костя, але вийшло це у нього якось напружено.
– Дякую, та я завжди стараюся бути на висоті.
–  Каміло, нам потрібно серйозно поговорити. Я довго думав...
– Невже, ти розповів дружині про нас? - перебила Каміла чоловіка.
–  Ні, і я не збираюся цього робити,
– нарешті він це сказав. Було б несправедливим продовжувати їй брехати.
– Чому? Ти передумав? Більше не кохаєш мене?
– Каміло, справа не у почуттях, я більше не хочу продовжувати наші стосунки. От і все, розійдімося.
Тисяча емоцій пробігло по обличчю дівчини. Вона зблідла й повною злістю  в очах подивилася на Костю.
– Як ти посмів, так зі мною вчинити. Я що тобі лялька бездушна чи що? Ти мене кидаєш заради своєї непривабливої дружини після всього, що між нами було?
– Каміло, так буде краще для всіх нас. Я вже давно мав припинити наш зв'язок, - почав виправдовуватися Костя.
– Яка ж ти свиня, Костю! Я тебе ненавиджу, будь ти проклятий зі своєю багатійкою, - Каміла вскочила зі стільця й почала голосно кричати.
–  Каміло, заспокойся. На нас люди  витріщаються, - промовив Костя й взяв її за плече.
–  Мені байдуже, ти зіпсував мені життя. Через тебе я пожертвувала всім. Клятий виродок...
– Каміло...
–  Що? Може ти знову передумав й тепер подаєш на розлучення? - не заспокоювалася Каміла.
– Ні, я все остаточно вирішив, - відповів Костя й встав з місця, щоб піти.
–  Зачекай! - крикнула Каміла й взяла келих з вином. Потім плюснула ним в обличчя Костянтина.
Він нічого не зробив, навіть не намагався витертися. Бо знав, що заслуговує ще на гірше.
– Бувай, Каміло. Й вибач за все, - спокійно вимовив Костя й з чистою совістю пішов до тепер уже єдиної жінки у своєму житті - дружини.
Та все ж до його вух дійшла остання фраза коханки: "Ви ніколи не будете разом, бо я вам не дозволю".

   Костя сидів на невеликій лавці у дворі готелю. Він хотів побути на самоті й обдумати, що робити далі. Камілу він кинув й вже не шкодував про зроблене. Але була ще Яна. З нею потрібно налаштовувати відносини. Інакше вони не зможуть створити нормальну сім'ю і народити дітей.
Але як це було важко.
– Сумуєш? - до Кості підсів сивоволосий чоловік років п'ятдесяти.
–  З чого ви взяли, що я сумую?, – не зрозумів Костя.
– Я живу на цьому світі не перший рік і таких як ти бачу не вперше. Та й сам такий був, – зітхнув чоловік.
– Що ви маєте на увазі?
– У тебе проблеми особистого характеру. Не знаєш яку обрати?
– Як ви здогадалися? – здивувався Костянтин.
– Це не має значення. Але дам тобі  пораду. Інколи потрібно обирати розумом, а не серцем. Бо кохання і пристрасть воно швидкоплинне, а от дружба й повага ні. Як то кажуть не все те золото, що блищить, - сказав чоловік й підморгнув Кості.
– Дякую за пораду. Можливо ви маєте рацію.
– Ти й сам знаєш відповідь. Але все у тебе буде добре й незабаром діточки підуть, тільки якщо будеш дуже уважним.
Костя хотів поставити чоловіку ще одне питання, але той вже зник. Наче крізь землю провалився. 
Костянтин одразу не зрозумів що то було. Видіння чи реальність. Але коли вдалечині він побачив чоловічий силует, то все зрозумів.
Тепер він точно знав, що робити й не мав ніяких сумнівів.