Розділ 10

  - Яно, навіщо ми сюди прийшли? - запитав Костя, коли вона його привела до свого улюбленого ресторану. 
  - Я хочу, щоб ми впізнали один одного краще. А отже сьогодні я тебе пригощу своєю улюбленою їжею.
  - Мені якось не зручно, що ти платитимеш за вечерю, - відповів Костя, але все-таки йому було приємно, що дружина намагалася дбати про нього.
  - Це не просто вечеря, а особлива подія.
  - Чому? - не зрозумів Костя.
  - Бо, ти скуштуєш найсмачніші страви, які тільки можуть бути. А ще у мене є сюрприз.
  - Не люблю сюрпризів, тому кажи, як є.
  - Гаразд, - Яна стиснула пальці рук й урочисто промовила:
  - Я запросила на вечерю твоїх батьків.
  Посмішка, яка була на обличчі чоловіка вмить зникла й він стривожено перепитав:
  - Що ти зробила?
  - Запросила твоїх батьків, - промовила Яна і взяла чоловіка за руки.
  - Яно, розумієш, я тебе про це не просив. Навіщо ти лізеш, - обурився Костя.
  - Ну пробач, я не знала, що це тебе так вразить. Просто хотіла, щоб ми познайомилися ближче.
  - Але до чого тут мої батьки?
  - Ну вони знають про тебе все...
  - Ну, якщо так, то й вечеряла б з ними сама.
  - Костю, заспокойся. А як же мої улюблені страви, які ти маєш скуштувати?
  - У мене раптом зник апетит, - прошипів Костя, встав за столу й вийшов з зали ресторану.
  Яна не очікувала такої реакції чоловіка тому була спантеличена.
Сльози наверталися на обличчя, тому жінка почала глибоко дихати, щоб не розплакатися. Це був один із методів, яких її навчив Виговський. Через декілька хвилин вона заспокоїлася й вирішила дочекатися свекра і свекруху. Зрештою вони не винні, що їх син образився.
  - Яночко, привіт, ти чому одна? - до Яниного столика підійшла Надія Валентинівна, мама Кості.
  Це була приємна жінка п'ятдесяти років з гарною фігурою й охайною зовнішністю. Надія Валентинівна завжди слідкувала за собою й виглядала набагато молодшою. Яну вона прийняла одразу ж після весілля, як доньку. Та й сама Яна її полюбила. Побачивши свекруху Яна всміхнулася і її настрій трохи покращився.
  - О, Надіє Валентинівно, доброго вечора, рада вас бачити. А де Валерій Семенович?
  - Валера має важливу телефонну розмову. Зараз підійде.
  - Сьогодні ми повечеряємо без Кості. У нього з'явилися невідкладні справи, - повідомила Яна.
  - Що може бути важливіше зустрічі з батьками. Я не розумію, - засмутилася Надія Валентинівна.
  - Ну ви ж знаєте, як багато працює ваш син...
  - Знаю. Але іноді його поведінка виходить за межі нормальної, - обурилася жінка. 
  - Давайте краще зробимо замовлення, якщо вже ми тут зібралися, - Яна вирішила трохи відійти від теми.
  - Гаразд, ти права, треба спокійно повечеряти, - сказала Надія Валентинівна й важко зітхнула. 
 

****
  Ввечері Костя не повернувся додому чого й варто було чекати. Яна довго дивилася у вікно у надії, що побачить у дворі авто чоловіка. Так не дочекавшись його Яна випила гарячого молока й лягла спати. Всю ніч її знову мучило те саме жахіття, але у ньому тепер з'явився Костя. Він намагався врятувати її від тієї страшної жінки. Чоловік стояв позаду химери з простягнутими руками й чекав на Яну, але вона не могла поворухнутися. Жінка з кожним новим сном ставала все ближче і її кістляві руки тягнулися до шиї Яни. 
  - Ні, не треба, не вбивайте мене! Прошу!, - закричала вона уві сні. Й одразу ж прокинулася. Яна озирнулася навкруги все було як раніше. Вбиваюча тиша та чорна темрява. Костя ще досі не прийшов і Яна подивилася на годинник, була дванадцята ночі. Яна хотіла набрати чоловіка, але потім згадала одне з правил, яких її вчили на тренінгу. "Не нав'язуйся". Жінка відклала мобільний трохи далі, встала з ліжка й пішла до кухні. Вона знову зробила собі гарячого молока й всілася на підвіконні. Думки її були далеко. Чому Костя образився? Вона ж нічого такого не зробила. Просто хотіла влаштувати невеличку сімейну вечерю, а воно он як вийшло.  Яна збиралася вияснити дивну поведінку чоловіка. Бо ж як вони будуватимуть сім'ю на брехні або таємницях. 
  Яна бачила, що Костя був чимось збентежений, але не хотіла його зайвий раз діймати. Та й сам чоловік не горів бажанням розповідати про свої переживання. 
Яна згадала всі настанови, яким її вчили на тренінгу й вирішила, що ще трохи протримається. Але навіть її терпіння не вистачить, якщо Костя й далі віддалятиметься від неї. Вона дійсно кохала його. Це розуміння прийшло до неї так само раптово, як і тоді багато років тому, коли Яна зустріла Ігоря.
Але тепер її кохання було більш зрілим і усвідомленим. Бо й сама Яна стала дорослою жінкою. 
Тим часом  замок у дверях клацнув й вони відкрилися. Це був Костя, Яна зраділа й вже хотіла вийти назустріч чоловіку, але почула його розмову по мобільному й зупинилася:
  - Послухай, не дзвони мені сьогодні. Я втомився. Давай завтра зустрінемось.
  - Що? Ні, вона поки що не знає.  Бувай, - сказав Костя й увійшов до кухні.
  - Привіт, а я на тебе чекала, - відповіла Яна побачивши здивоване обличчя Костянтина.
  - Вже пізно. Чому ти не спиш?
  - Не спиться одній, у порожній квартирі, - з гіркотою відповіла Яна.
  - Тебе знову мучив цей сон?
  -  Так, але я вже звикла. Інколи навіть боюся лягати спати.
  - Хочеш я посиджу біля тебе?
  - Так, було б не погано.
  - Ну тоді йди в кімнату, а я зараз прийду, - промовив Костя.
  - Обіцяєш?
  - Обіцяю.
  Через кілька хвилин Яна мирно спала. Голова її покоїлася у чоловіка на колінах. Тепер її не турбували жахіття, бо поряд з Костею вона відчувала себе у повній безпеці.

Мої Любі