Розділ 8.

  - Тут хоч ліжко нормальне? - здивовано спитала Яна.
  - Навіщо тобі ліжко? - не зрозумів Костя.
  - Як навіщо? А де ти спати збираєшся. Ковдра у нас одна, отже й лягати доведеться разом. Це логічно.
  - Так, згоден. Але якщо тобі буде не зручно, я можу поспати у машині, - сказав Костя.
  - Ні, я не залишуся тут сама, - обурилася Яна.
  - Ти боїшся?
  - Так, ще з дитинства. Ніколи не любила залишатися одна у темряві.
  - Гаразд, якщо так, то я залишуся, - Костя переминався з ноги на ногу.
  - Тобі важко зі мною так? - Яна подивилася на Костю й у її очах з'явилася тривога.
  - Ні, чому ти так вирішила?
  - Не знаю, мій батько завжди казав, що бояться тільки слабкі люди. Що це соромно.
  - Скажімо так, він був не правий, кожен з нас має страхи. І кожен свої. Боятися це звичайна захисна реакція організму. 
  - Костю, а ти побудеш зі мною поки я не засну? - поцікавилася Яна.  Вона підійшла ближче до чоловіка й обійняла. Від нього пахло свіжістю. Взагалі коли Яна знаходилася так близько від Кості, то втрачала здоровий глузд.
  - Заспокойся, нікуди я не піду. Не хвилюйся.
  - Гаразд, бо мені й справді страшно. 
  - Яно, нам потрібно відпочити, бо завтра у нас важливі справи.
  - Згодна, тільки, будь ласка, нікуди не йди, - Яна міцно вчепилася у свого чоловіка.
  - У тебе починається істерика, заспокойся і дихай глибоко, - Костя повернув дружину до себе й подивився їй в очі. 
  Яна послухала поради чоловіка й почала себе настроювати на хороший лад.
Їй дійсно було страшно, з дитинства Яну мучив один і той же жахливий сон. Вона у темній тісній кімнаті, не може знайти вихід.  Раптом місячне сяйво освітлює кімнату. І десь незрозуміло звідки з кутка, виходить жінка з довгим волоссям. Вся у крові та ранах...
Тому Яна боялася темряви, і ночей. Особливо одиноких ночей, коли Костя допізна затримувався на роботі. Такі ночі були для неї випробуванням.
  - Тобі легше? - запитав зненацька Костя.
  - Так.
  - От, і чудово, тоді можна лягати спати.
 

****
  Яна знову бачила той сон. Жінка у чорному з кровавим обличчям наближається до неї й тягне свої скручені пальці. Яна намагається втекти та ноги ніби приросли до підлоги. Страх паралізував її тіло та горло. Вона хотіла закричати, але марно...
- Ні, ні, не треба, не підходьте. Благаю... Яна кидалася на ліжку зі сторони у сторону.
  - Яно, прокинься, чуєш?, - Костя тряс  дружину за плечі поки та не прокинулася. 
  Виглядала жінка вкрай перелякано, її губи трохи посиніли, а все тіло тремтіло.
  - Костя, мені страшно, я знову бачила її, - майже прошепотіла Яна.
  - Кого ти маєш на увазі?
  - Жінку у чорному, вона хотіла мене вбити, - Яна вже не говорила, а плакала. 
  - Яно, це просто сон, не бійся. Я поруч, - сказав Костя й притягнув її до себе. Потім міцно обійняв й почав гладити по голові. - Ну, ну, не плач, ти в безпеці. Зі мною. Все буде добре. 
  - Я знаю, але це жахіття переслідує мене вже п'ятнадцять років. З того самого дня, коли загинула моя мама.
  - Це був нещасний випадок? - Костя не втримався й поставив питання.
  - Так, нібито. Але думаю там не все так просто...
  - Тобто?
  - Мама потрапила в автокатастрофу. Сіла за кермо у нетверезому стані. Але одне я знаю точно, що моя мама взагалі не вживала спиртне. 
  - Ти думаєш хтось намагався її позбутися?
  - Думаю, що так. Але зараз це дуже важко довести, - підбила підсумок Яна.
  - От бачиш, ти вже й заспокоїлася, - сказав Костя продовжуючи гладити дружину по голові.
  - Вибач, що  приношу незручності. Просто, я вже втомилася від цих кошмарів, - сказала Яна й поклала свою голову на груди чоловіка.
  - Перш за все ми звичайні люди, зі своїми власними страхами. Ти не виключення, - промовив Костя до Яни і його обличчя опинилося на близькій відстані від її обличчя.
  У цей момент сталося дещо особливе. Чи то магія ночі так подіяла, чи щось інше, але вони потягнулися один до одного і їхні губи зустрілися. Так це був поцілунок, спочатку невинний, а потім глибокий. Їх язики наче сплелися в танці пристрасті. Яна ще ніколи не відчувала такого піднесення. Звісно вона і раніше цілувалася з хлопцями, особливо з Ігорем та все ж у порівнянні з її чоловіком це було ніщо. Коли ж, Костя не зупинився, як вона того боялася і продовжував поцілунок, то Яна зовсім втратила голову. Вона закинула руки йому на шию й просто віддалася відчуттям. 
Так тривало декілька хвилин поки Яна не торкнулася живота Кості під товстим шаром тканини піджака. Його наче струмом вдарило, він різко підскочив й відсунувся від дружини. Яна не розуміла, що зробила не так. Чим образила його? Вони ж просто цілувалися. Напевно вся проблема у тому, що Яна взагалі не мала досвіду, як  поводитися з чоловіками. Та й звідки йому взятися, якщо батько відстежував кожен її крок.
  - Костю, щось не так? Я тебе образила? - поцікавилася жінка.
  Костя потер обличчя руками й збентежено подивився на дружину:
  - Вибач, все гаразд. Давай краще спати, я дуже втомився.
  - Добре, як скажеш, - промовила Яна й відвернулася в іншу сторону витираючи дрібні сльози.