Розділ 7

  Прогулянка по вечірньому місті дуже сподобалася Яні. Костя помітив її задоволене обличчя й розслаблену ходу. Вона вже не була такою тихою і сумною. Його дружина голосно сміялася й розповідала різні історії зі свого життя. Костя задумався про те, яка несправедлива доля. Якби він зустрів Яну до того як познайомився з Камілою, то хтозна, як все могло скластися. Можливо він би й закохався у Яну. Вона була дівчиною хорошою, правильною, інколи навіть дуже. Та найголовніше вона не була розпещеною й капризною, як деякі дівчата її кола. Яна теж була жертвою матримоніальних планів свого батька. 

- Костю, що з тобою? Ти взагалі слухаєш мене? - запитала Яна й торкнулася його плеча. 

- Так, звісно. Пробач я просто замислився. Знаєш у мене є пропозиція. Я знаю одне класне місце, тихе і спокійне. Хочеш відвезу? - поцікавився Костя.

 - Так, хочу. 

- Тоді гайда у машину. Тільки будь обережною, - попередив Костя.

 - Чому? - не зрозуміла Яна.

 - Бо хто там хоч раз побуває одразу ж просто закохується у це місце. 

- Ну тепер мені стало ще цікавіше, - засміялася Яна.     

   На його таємне місце, як він його називав Костя з Яною приїхали швидко. Вони вилізли з автомобіля, трохи пройшли пішки, а потім піднялися. Берег був крутим, тому Яні довелося навіть зняти туфлі, щоб туди забратися. Їй це важко давалося, але Костя був поруч і підтримував її руками. Коли, вони опинилися у призначеному місці, Яна відкрила рота від незвичайної краси, яка розгорнулася перед нею. Це було невелике озеро посеред лісу. Глибоке і прозоре, вкрите густим мохом. Навколо не було ні душі, тільки десь чулися віддалені крики птахів. Яна вдихнула на повні груди повітря й подивилася на краєвид. Костя помітив її задоволення й тому запропонував дружині підійти ближче до озера. Вони спустилися вузькою доріжкою вниз й підійшли до самого озера впритул. Костя міцніше стиснув руку дружини й так вони разом стояли й мовчки дивилися на темну воду. Зараз Кості вже не здавалося таким диким те що вони з дружиною проводили час разом. Здається він навіть став звикати до неї. Йому подобалися її щирі манери та відвертість. Яні інколи навіть вдавалося розсмішити його, коли вони залишалися наодинці. Вона була такою...                                                            Ні, це все неправильно, - вирішив чоловік. Він же кохає Камілу й хоче розлучитися з Яною. Негоже у такому випадку думати про те яка вона хороша. Треба тримати дистанцію. Так буде найкраще.

 - Як тут, гарно. Ніколи б звідси не йшла, - вимовила Яна. 

- Так, тому я люблю це місце й нікому про нього не розповідаю.

 - Хочеш сказати тут не буває туристів? - запитала Яна. 

- Ні, дуже рідко. В основному тут можна зустріти хіба що місцевих жителів та й те не завжди. 

- Цікаве місце. Тепер воно стане й моїм улюбленим, - посміхнулася Яна. 

- Я радий, що тобі сподобалося. А тепер нам потрібно повертатися у місто. Вже дуже пізно, - зауважив Костя. 

- Так не хочеться звідси їхати. Може ми побудемо ще трохи? 

- Ні, Яно, це небезпечно. Краще приїдемо сюди іншим разом. Я обіцяю. 

- Гаразд, ти правий. Ходімо, - сумно сказала Яна.        Коли молоді люди підійшли до авто, то Костя зрозумів, що допустився помилки, коли вирішив приїхати сюди у такий час. У автомобіля спустило колесо. Тепер як не крути, але їм доведеться залишитися тут вдвох з Яною. Костя важко зітхнув й приготувався сповістити дружині неприємну новину. - Яно, мабуть, твоя мрія сьогодні здійсниться, - пожартував Костя.

 - Яка мрія? - Нам таки прийдеться залишитися тут до ранку.

 - Еге ж, здається у нас проблеми з машиною? - запитала Яна. 

- Так, треба викликати евакуатор, але це можливо лише завтра. 

- То що робитимемо? - Потрібно шукати нічліг.

 - У тебе є якісь ідеї? 

- Тут неподалік є старий дерев'яний будинок. Там ніхто не живе, але для туристів і проїжджих саме те.

 - Чудово, отже ходімо покажеш де це, - відповіла Яна й навіть трохи підбадьорилася. 

- Ходімо. 

  Дерев'яний будинок був старий та занедбаний. Криві стіни, дірява підлога, побиті вікна. Костя ледве відкрив двері у кімнату, яка являла собою спальню. Але коли вони зайшли всередину, то здивувалися. Тут було ліжко, декілька стільців і стіл. Навіть маленька тумба. 

- Ну, що розташовуймось, - запропонував Костя.

 - Все одно у нас немає іншого виходу. 

- Піду знайду піч, якщо вона тут є, - сказала Яна.

 - Тоді мені нічого не залишається, як піти нарізати дрова. 

Дружно скооперувавшись подружжя затопило піч та приготувало перекус. На диво у будинку знайшлися сушені гриби, яблука, груші та горіхи.

 - Уявляєш тут виявляється ще й старі свічки є, - сказав Костя нишпоривши навпомацки у хаті.

 - Чудово, хоч трохи погріємось, - сказала Яна. 

- Навряд, щоб зігрітися потрібно щось тепле. А ти змерзла? 

- Є трохи, але нічого, потерплю.

 - Давай я дам тобі своє пальто, - запропонував чоловік.