Глава 8

- Ми зупинилися біля великого, розкішно особняка, який мав доволі багато зелені, свій фонтан, місце для паркінгу.

 Це дуже зачаровувало, але охорона, що була по периметру, дала знати, що не так все красиво, бо не просто так вони стояли і кожного перевіряли. Нас також, перед нами відкрилися двері будинку, це було щось неймовірно.

-Вауу, нічого собі, - сказала я, бо емоції переповнювали, все вишукано та дорого, сходи, які були посеред великого холу вели на другий поверх. 

Заворожила гігантська люстра, яка відразу говорила за їх статус, що вони не просто багаті, вони неймовірно багаті.

Тут по сходах почала спускатися мила пара, це був Альберт Грифей, та його дружина Вікторіа Грифей. Вони трималися за руки, це здалося дуже щиро та по справжньому.

- Доброго дня, наші дорогі, ми вас чекали! – голос здавався щирим, але чомусь насторожував.

- Це моя Вікторіа, моє кохання. – з цими словами він поцілував руку, яку досі тримав. Цей жест був простим, але водночас багато означав, не для нас, а для них.

- Доброго дня! – почала перша Ліза – Мене звати Єлизавета Василенко, а це наша журналістка та початковий редактор Аліса Панова та фотограф Олександр. – З цими слова вона перевела погляд на мене з Сашою, і моє хвилювання знову росло.

- Ми вирішили, що сьогодні ваше інтерв’ю та в подальшому буде на закритій вечірці саме Ліса, бо вона тільки приступила до роботи, хочемо бачити її професіоналізм, я трішки побуду, та поїду в офіс, щоб готувати вашу обложку на журнал та інформацію для неї.

Нас запросили до однієї з кімнат, та ми почали. Питань було багато, але всі переважно стосувалися лише Альберта, а його дружина сиділа та посміхалася. 

Ми говорили напевно годинок дві, всі питання вже завершилися, і поки Ліза милувалася фото, які робив Саша, я набралася смілості та запитала.

Я знаю, що інтерв’ю добігло кінця, але можна задати одне питання стосовно вас, а не вашої благочинної діяльності?

Так, звичайно, мені навіть цікаво, які у вас думки, без цих заготовлених реплік. – Він щиро чекав питання від мене, а я відчувала цей погляд Лізи, вона мене приб’є.

- Що є вашим стимулом кохати день при дні, і не втрачати ту іскру, яка досі палає між вами?

- О, дівчинко, нашу іскру помічають десятки, і ти її побачила в простих деталях, -  сказавши це він узяв свою дружину за руку -це говорить лиш про те, що ти справді дуже уважна та готова до справжнього кохання. 

Бо зараз твоє серце мліє від того як я кохаю свою Вікторію. А секрет простий, просто потрібно слухати, сприймати такими як є, та пробачати. І звичайно кохати всім серцем, не задумуючись, ані на секунду, бо якщо ти задумаєшся, то це не кохання!

Без цих простих, на перший погляд речей, кохання не буде існувати!

Ці слова, вони зачепили моє серце, таких щирих слів про кохання до своєї дружини, я мабуть і не чула.

 Ви неймовірні, я цей секрет буду пам’ятати все життя, бо хочу мати саме таке кохання!

❤️ Мої дорогі читачі, якщо ця робота вам надалі буде подобатися, та ви хочете дізнатися, що чекаю на Лісу, залиште свій коментар та зірочку✨, це покаже мені, що потрібно рухатися в тому ж напрямку ❤️