Глава 7

Шукаючи в своїй сумці телефон, моє переживання не мало меж. Не хотілося в перший день на роботі показати, що я співробітник так собі, тому в пошуку я збільшила темп.

Відійшовши трішки від ліфту, я підійшла до чорних дверей, які були сховані для очей відвідувачів

- Дивно, чому ці двері тут? І для кого вони? Може це для персоналу, але ні, двері для персоналу були підписані, і я їх бачила, а тоді, для кого це?

Мої роздуми могли бути вічні, якщо б мій телефон не завібрував. Швидко його знайшла, там писалося « Ліза » швидко беру слухавку.

- Привіт, ти будеш сьогодні, може щось сталося, я надіюсь на тебе, бо ти сподобалася нашому редактору.

- Привіт, я буду, я вже в холі, соромно признатися, я перенервувала і забула, який поверх мені потрібен.

Та не хвилюйся ти, у всіх так буває, будівля велика, треба час звикнути до масштабів, давай так, ти стій на місці, а я спустюсь до тебе, сьогодні ми все рівно будем проводити час не тут.

- Добре, тоді я біля чорних дверей, що зліва.

- ТИ БІЛЯ ЧОРНИХ ДВЕРЕЙ? ЩО БЕЗ ТАБЛИЧКИ? – Голосно, майже з криком сказала Ліза

- Так, щось не так? – з нерозумінням запитувала я

Видихнувши голосно в телефон, Ліза вже більш спокійно сказала – Ліса, я вже спускаюсь до тебе, а ти просто без питань відійти від тих дверей, і зачекай мене біля стійки реєстрації, а я через хвилину буду біля тебе.

Вона поклала слухавку, і я задумалася, що може бути за цими дверима, що Ліза так відреагувала, обернувшись я ще раз подивилася на ці матові чорні двері з неймовірно красивою ручкою, таких тут більше точно немає. 

Ці двері були особливими це точно, вони тут одні, хотілося дізнатися, що ж там, але не сьогодні. І може ще десь в цій будівлі є такі самі, треба буде провести собі екскурсію, коли хоть трішки ввійду в спокійний ритм життя, бо зараз його точно немає.
 

Підійшла до стійки, і тут мене хтось відкликнув, і я відразу зрозуміла, що це Ліза.

- Привіт – з усмішкою казала мені вона, але я розуміла, вона збентежена і не на жарт.

- Привіт – відповідаючи їй, хотілося дізнатися, чому вона так була збентежена, але я могла стримати емоції та роздуми, хоча це давалося доволі важко, бо правду я обожнювала.

Ходімо, ми їдемо брати інтерв’ю у відомого мецената, який займається благодійність. Він буде зі своєю дружиною, ось список питань, доки ми будем їхати попробуй їх трішки повчити.

З цими словами, вона протягнула лист з питаннями, їх було 32, не мало скажу я.

Ліса ми під’їжджаємо, ти готова? Вона дивилася на мене, не на обличчя, а одяг.

- Добре, це дуже добре, ти виглядаєш дуже добре, для таких людей, і їхнього котеджу ти будеш зливатися з тою елітою. А Ліса, і ще, я забулася сказати, що в нас така робота виїжджати по телефонному дзвінку, щоб ти знала, що навіть вночі ти маєш бути готовою до всього.

Я ковтала всю ту інформацію, яку казала Ліза, а її було не мало. Ще подивлялася на питання, щоб не запинатися перед тими благодійцями, до яких ми так поспішали.

Ліза – невпевно казала я, - ми ж просто візьмемо інтерв’ю, і поїдемо назад на роботу?

Ой, Ліса, тут така справа, це ж твоє перше завдання, я хочу подивитися як ти справишся з моїм дорученням, тому я зараз трішки тобі допоможу на початку, щоб ти сильно не переймалася, а далі ти сама. 

Ти маєш взяти інтерв’ю у наших міліонерів, та залишишся на їхній закритій вечірці, потім ти маєш написати свої враження, і наші редактори зроблять з цього матеріалу, щось неймовірне, але пам’ятай, тобі потрібно постаратися!

Я сиділа в шоці, як я маю це зробити сама, я розуміла, що я не маленька, зможу, але не з першого завдання. Не хотілося його ось так швидко провалити.

- Ого, я точно справлюсь? – із сухістю в роті, вимовити змогла лише це. Я не вірила, що вийде, але спробувати потрібно.

 Після цього я перевела погляд на питання, і мене огорнув невідомий мені присмак чогось терпкого, ніби я випила пляшку віскі не думаючи, і в той момент по шкірі пробігли тисячі мурашок.

Ліса, ти не переймався, все в тебе вийде, от побачиш, так на вигляд лише здається, що ти не впораєшся, але ти зможеш! – Після цих слів, вона доторкнулася до моєї руки, тепло пройшло ніби струм, але від цього стало трішки тепліше, і на хвилинку я заспокоїлася, яка тут…

Ми приїхали. – Наш водій повідомим це спокійно, але на душі зовсім не так.