Глава 6

- Боже, як я не люблю прокидатися від будильника, чомусь він мене злив. Треба змінити його - говорила я сама собі 
Сонячні промені торкнулися лиця, і чомусь стало так тепло на душі, раніше мені це не подобалося, бо я хотіла спати хоть трішки більше, але зараз, з відчуттям нової хвилі життя, мені це подобалося.

Хочу хоть трішки поніжитися в ліжку, це особлива медитація. Поринувши в спогади мого життя, я зрозуміла, що важко бути самій, цей світ дуже жорстокий та несправедливий до кожного з нас, але нічого не змінити, потрібно жити далі, але як, коли ти сама....

Хочеться до своєї бабусі, не мами, мама забулася за її зеленооку дівчинку - так вона казала, коли все було добре, коли ми жили дружньо та не знали, що таке в'язниця, поліції і слідчі в їхньому будинку.
Бабуся єдина хто її любив та завжди була на її стороні, щоб не сталося, тільки вона прийшла на допомогу, не залишивши в дитячому будинку маленьку Лісу, яка бачила, що таке голки, таблетки та порошки ще з дитинства. 

Маму на той момент хотіли також посадити, тому її забрали до дитячого будинку, поки все вирішиться, але мамину невинність було підтверджено. 

Вона вирішила почати нове життя, а мене маленьку вона вирішила не брати в свої подорожі, в пошуках нового чоловіка, тому бабуся була усім, що вона мала... Її не вистачало, хотілося плакати, але....
 

Вібрація телефону повернула в реальність, вже дорослу Лісу, яка знала, що вона все зможе сама.

- піднявши слухавку, вона вислухала нотацію від директора, що ми його кинули, забули його доброту, це все тривало хвилин 5, вона просто мовчала, коли сказала, що поспішає, на останок він сказав:
- і забери свої нікчемні речі, а то викину з вікна!! Ви мене не любили, ніхто, всі ви криси, втекли з цього корабля, хоть я надіявся, що ти цього не зробиш, думав ти будеш на моїй стороні, а ти як і всі просто тікаєте! Тікайте, але я потону тут!!

Він поклав слухавку, гудки тихо зазвеніли мені в вусі, але я знала, що йому важко, всю душу він кожен день вкладав, в свою контору, а її просто закрили, це боляче. 
 

Потрібно збиратися на роботу, не хочу запізнюватися, це не входило в мої плани. В мої плани багато чого не входить, але як є, треба зі всім змиритися)
Легенький та швидкий душ, мене підбадьорив, я знов йшла до шафи в роздумах, що одягнути..

- Може джинси, та ні , може спортивний костюм, і теж не те.
А може спідниця, цей варіант мені подобався більше, а що тоді одягнути зверху? - ці розмови сама з собою, їй допомагали тримати себе під контролем.

- Знайшла! цю блузу давно я не одягала, вона дуже елегантна та красива! Золотисті ґудзики, приємний матеріал, то що треба!
Одягнулася, дивлячись в дзеркало, я зрозуміла, не все втрачено!

Поспіхом приготувала каву і вискочила з під'їзду, так швидко я ще не поспішала. Тоді і я зрозуміла, ранні роздуми треба завершувати)

Сівши в автобус, я відчула тремор у руках, що зі мною?
Хвилювання! 

Ось що відчула, і тут тремтіння пройшло як електричний струм, по моєму тілі.
- чому я переживала, все ж має бути добре.

Вийшла з автобуса, ця будівля щось неймовірне, є в ній щось загадкове.

- Так- так, зараз зустрінусь з Лізою, і щось має бути цікавим, вона відразу виклала враження, що з нею нудно не буде.

Знову цей величезний хол, він насторожував, бо людей було доволі не мало, всі кудись поспішали

- Поверх, мені потрібен... - о ні, я забула поверх, а я і так спізнювалася.