Глава 5

Я дивилася і мовчала, як і інші, але я видавила з себе.

- Ну як?!

- Молодець, не думала, що ти впораєшся так досконало. Просто супер.

- Круто, можна це навіть вставити в  сюжет, нашої реклами, але не вистачає слова про нашу корпорацію. Треба все знову, але добавити про нас і все супер - сказав чоловік, якого я не бачила, він був позаду мене, за кулісами.

Тому я не знала, як реагувати на таке. Що робити мені, я не знала, що мені доведеться ось так перед камерою позувати і щось говорити. А якщо вони не жартують і справді ця реклама буде рекламою.

Мій одяг, макіяж, зовсім не підходили, це суперечить рекламі. І напевно я була не готова виблискувати перед камерами, хотілось, щоб мене менше бачили та чули. Я думала, що дадуть роботу для новачків, а тут такі події.

- Аліса ти тут!? Ти готова говорити? Просто додай " Всесвітня корпорація Шик, розширює свої горизонти, та завжди рада допомагати своїм читачам та слухачам"
Камера, мотор і почали.

- Все таки я ще раз сказала, все, що мене просили, але я досі не розуміла, чи мене прийняли, чи просто використати.

- Знято, це просто супер!) - сказала Ліза з посмішкою, і мені стало приємно, та й переживання кудись зникли.

- Фух, це добре, тепер, можна запитатись, я все-таки прийнята чи  я можу повертатися додому!?

- Тут така справа... У нас немає місць, щоб ти була телеведучою, я нічого з чим зробити не можу, у нас і так повні кадри.

- Зрозуміло, дякую, що дали можливість спробувати, для мене це щось нове та цікаве. 

В той момент я хотіла заплакати, але не могла, треба було тримати себе в руках. Тому я вирішила, що не можу з цим щось зробити, бо непідвладна таким рішенням. Вирішено просто йти додому, щоб спати. Для мене це ліки від усього.

- Алісо, зачекай. Є трішки інша робота, думаю тобі вона також підійде. Я чула, що потрібні гроші, там я працюю, і гроші хороші. Навіть, якщо  робота потребує нічного виїзду доплачують хорошу суму. Як тобі така ідея?!

- Запитала Ліза, мене перед тим як я ледь не вийшла зі знімального майданчика.

- Так, я готова, на все. Просто з грошима скрута, а працювати потрібно. А що за робота, можна подробиці?

- Звичайно, але давай це все завтра. Сьогодні відпочинь, а завтра приїжджай сюди опівна дев'яту, і я по дорозі все тобі розповім, що і як. Добре? І не забуть про документи, тебе треба офіційно зареєструвати, бо в нас з цим дуже суворо. Можеш залишити, якусь свою копію документів, треба, щоб до завтра в тебе був бейджик. Без нього ти не зайдеш сюди.

– Так, ось тримай - при собі я завжди мала копії чогось, не важливо, чи паспорту, чи свідоцтва, головне, щоб було. Так навчила мене моя робота, минула робота.

- Добре тоді, до завтра!

- До побачення, чекаю тебе завтра, не забуть.

- Не забуду!

Мені хотілося кричати від радощів, що мене прийняли, але не тут. Хочу повідомити усім, що в мене вийшло, що я не бездарність, як казали мені у школі... Тай по життю..

У школі я прожила дуже важкі часи. Цькування однолітків просто не давало мені далі жити. У школі я навчалася дуже добре, я була кращою з кращих. Як казала еліта тих часів " - Ботанша, уроки зробила!?  Бистро зошити на стіл і вали звідси, поки твоїм личком я парту не витер" Хоча краса передалася мені спадково, а ось сміливість щоб постояти за себе, зовсім ні. Наша сім'я жила бідно, дуже бідно і купувати дорогі речі не могли. Мій батько зараз у в'язниці, його посадили за вживання та розповсюдження наркотиків. Тому мама зараз за кордоном, влаштовує своє життя. Мене в той час залишила бабусі на опікунство, я була щасливою, поки чотири роки тому її не стало. Я переїхала в коледж і там життя навчило мене постояти за себе. Потроху авторитет піднімався, почала на останні гроші купувати речі, щоб виглядати як усі. 
Там я і познайомилася з Анею. Вона дуже сильно мені допомогла і підтримала у важкі часи. Коли навіть мама не змогла приїхати з  закордону. 
Мені казали, що у вісімнадцять вже можна жити без допомоги та піклування рідних. Кожен день я відчувала біль і сум. Телефонуючи до мами, вона завжди казала " -донечко, ти сильна, справишся без мене". Я виросла, без уваги та любові найрідніших мені людей, і напевно зараз я відчуваю тривогу, що мене можуть кинути у важкі часи.

Я була на зупинці, як мені зателефонувала Аня

- Привіт, моя хороша, як ти? Я сумую, ти зникла на декілька днів. Все добре? - говорила стурбовано Аня.

-Привіт, та все добре, у мене є дві новини, одна погано, друга хороша, з якої почнемо?! - говорила я з цікавинкою..

- Давай з поганої, а потім з хорошої.

- я так і знала, вона завжди вибирала ось так, тому мені було не дивно.

- Нашу контору закривають за декілька днів, і залишаюсь без роботи

- Що!? Ти серйозно? А яка тоді хороша?? - говорила з надією Аня.

- Я влаштувалася на роботу в найпрестижніший холдинг " Шик" ти чула про нього!? - говорячи це, усмішка з мого обличчя не сходила).

- Ти серйозно!? Ну ти звичайно даєш, не очікувала від тебе такого. Вітаю моя дорога, ти це заслуговуєш.

- Дякую, сама в це повірити не можу. А ти сама як? Як Всеволод? Надіюсь ви з ним не посварилися, і у вас все добре.

- Так, все добре, цієї суботи ми їдемо знайомитися з його сім'єю. Ось такі новини.

- Оуу, це доволі важливий крок, надіюсь, що все пройде добре, зателефонуєш мені, розповіси, як там все пройшло.

- Звичайно, цілую. До зустрічі!

- До зустрічі.

Приїхавши додому, я прийняла душ, одягла свою піжаму, повечеряла, встановила будильник, та лягла спати. 

Дорогі мої читачі я зрадістю буду писати продовження щоб ви могли поринути у життя та пригоди головної героїні, але я не знаю чи подобається вам, те що я пишу. Тому прошу вас залиште, свої враження, для мене це буде дуже приємно, а саме головне я буду знати, чи варто писати продовження.