Глава 3

Минув тиждень...
Минув сірий та напружений тиждень. П'ять днів на роботі здавалися вічністю, працівники вже майже не працювали, хтось пішов, хтось збирався це зробити, бо усі знайшли собі роботу, куди хочуть далі йти.

Наш директор просто сидів та пакував всю документацію, віддавав справи працівників. Це дуже щира і добра людина. І тому напевно усім написав характеристику, без зайвої чорноти.

- Ліса, ну що там? Ти знайшла собі роботу? - запитала Катя, це моя колега та подруга по роботі.

- Ти жартуєш? Я навіть представити не можу, що далі зі мною буде, куди далі йти? Що робити? Після університету це моя перша робота, не знаю чи приймуть мене на роботу, у мене ж малий досвід роботи. Кому знадобиться редактор та журналіст без досвіду?!

- та не переживай ти, знадобишся, у мене є подруга в сфері журналістики, думаю такому спеціалісту як ти, знайдеться робота. Ось візитка, позвони сьогодні до п'яти вечора.

- ти справді думає, що мене зможуть взяти на роботу? - говорячи це я брала візитку.

Це мій останній шанс, щоб спробувати, щось нове, а то піду посуд мити в якісь забігайлівці. Знову за мізерну зарплатню.

- звичайно, все буде добре, головне, щоб ти не переживала!

- Ну добре, я спробую. 

Час їхати додому. Прийшовши на зупинку, мені потрібно було чекати хвилин двадцять, сидіти та спостеріга, як люди завжди кудись поспішають. А ти не знаєш, що робити далі.

- Стоп! Візитка! Котра година!?

Зі страхом я подивилася на годинник "17:01" так чітко світилися, і тоді я зрозуміла, що тепер кінець усьому. 
Але все - таки може спробувати?

- так, я спробую, хай горить усе синім вогнем.
Так впевнено я ще не набирала номер з візитки. Перевіривши, що номер був написаний правильно, я прочитала " Ліза Василенко - кореспондент журналу " Відомі люди" . Набравши номер телефону, я почула довгі та протяжні гудки, ніхто не хотів брати слухавку, і в той момент у мене опустилися руки...

Коли я забрала телефон від вуха, щоб закінчити розмову, навіть не почавши її, я почула милий голос дівчини.

- Ало.... Я вас слухаю 

- Так, добрий вечір, я Аліса, можна Ліса. Мені порекомендували звернутися до вас, моя подруга сказала, що є місце для мене, хочу працювати. Великого досвіду не маю, але дуже швидко вчусь. Мені потрібна робота, якщо можна. Згодна на любу вакансію.

- А Ліса, так мені казала Катерина, що ти маєш зателефонувати, я думала ти забула, бо ми вже хотіли давати оголошення, про пошук кореспондента. Так, давай ти завтра завітаєш до нас в студію і всі питання вирішимо на місці. Добре?

- Добре, дякую! А куди йти і на котру годину?

- Давай на десяту, тобі підійде? Студія "Шик" чула про неї?

Що?! Це сама популярна студія в нашому місті, це такий шанс, я його не впущу!

- Так я знаю де це, до зустрічі.

 
- До зустрічі, Ліса, цікаве ім'я. -почувши це, стало якось приємно на душі.

Ох, вже й автобус під'їхав, сівши на сидіння, відчула полегшення та спокій. Моя тривога кудись зникла, таке тепле відчуття в середині, викликало посмішку. 
Тільки я вийшла на свої зупинці, я хотіла  зателефонувати босу, що не зможу з'явитися завтра на роботі.

- Знову добрий вечір, Радіон Сергійович, можна я завтра не з'явлюсь на роботі, термінові справи, які треба вирішити.

- Та йдіть ви усі, куди душа забажає, мене не чіпайте! 
І з цими словами він кинув слухавку, я нічого не могла зробити, просто змиритися, що йому ніхто не допоможе, тільки лише час, який покращить його репутацію.

Я зайшла недалеко від свого будинку, маленьку крамничку, купивши декілька еклерів та вино.
Хотілося себе чимось побалувати. Хоча грошей майже не залишилося. І тому саме такий вибір, вибір чогось неймовірного.

Ох, моя рідна домівка!
Хотілося чогось яскравого і релаксуючого. Зайшовши в кімнату я зняла всі речі, залишивши тільки нижню білизну. 
В ванній кімнаті я відкрила кран з водою та пішла на кухню.
Вино, мені потрібно, вино. Діставши смаколик, з пакету. Все виклала на тарілку. 
Вода саме набралася. Ця атмосфера відпочинку викликала мурахи по шкірі. Не вистачало мужнього чоловіка, який буде напроти мене та дивитися так, що кров в жилах стигла. І бажання його, росло просто до небес...

Провести час, ось так, я давно не могла, не вистачало часу, а зараз в мене новий етап в житті.
Етап саморозвитку та кохання, палкого кохання....