3 (15)

— Гей, — прошепотіла темрява і в обличчя Вірті дихнуло теплом. — Виходь. А то мене тут ваші дівчата-недолітки скоро цукерками почнуть завалювати. Їх побільшало.

Вірта пирхнула. І їй подумалося, що хай завалюють. Він потім із нею поділиться.

— А кішкам солодощі не можна, — сказала темрява, явно підслухавши її думки. — Цукерки можна лише дівчатам. Виходь, підемо в кав'ярню, і ти мені розповіси які бовдури в тебе брати.

Вірта хитнула хвостом. Кав'ярня явно була чимось хорошим. Там пахло приємно і бадьоро так. Заманливо.

Потім перекинулася на спину і почала ловити передніми лапами руку, яка намагалася смикнути за вуса. І це було дуже весело.

А потім раптом згадала, що той бадьорий запах — це кава. І що рука належить Вітару, раптом зрозуміла. І що веде себе дивно як для розумної істоти. Залишилося тільки почати стрибати по стінах, полюючи за літаючою по кімнаті міллю.

— Ох, — видихнула дівчина і спритно перекинулася на живіт.

Вітар завмер з простягнутою рукою, а потім усміхнувся, широко й світло, як тільки він уміє.

— Ти повернулася? — спитав стурбовано.

— Я хочу кави, — похмуро мовила тигриця та сіла. — Дуже хочу кави.

— Ну, тепер я знатиму, на що тебе приманювати, — знову посміхнувся Вітар. — Запасуся зернами на такий випадок, куплю спеціальну плошку і варитиму каву, доки не прокинешся.

І Вірта його обняла, прямо так, у вигляді смугастої кішки. А він не втримався навпочіпки, і вони удвох звалилися. А потім лежали на підлозі і сміялися. А Вірта досі навіть не здогадувалася, що вміє сміятися в котячому вигляді.

Але все було добре. А Васхі за його витівки можна вбити і завтра. Якщо не здогадається втекти та сховатися.

— Нам, до речі, пообіцяли золоту цеглу на весілля, — зайво серйозно сказав Вітар, наче знову почув думки.

І Вірта знову засміялася. Просто уявила, як брат приперся на це весілля з брудним мішком. Тому що забув про обіцянку, не відкопав цеглини раніше і все довелося робити в останній момент, навіть шукати скарб. Васхі це вміє.

— Вітаре, ти мій спокій, — сказала Вірта насміявшись і перетворившись на дівчину. — Мені, схоже, спокою завжди не вистачало. Ти моя впевненість та спокій.

— А ти моє сонце, — серйозно сказав хлопець. — Колюче та тепле сонце. Я тебе впіймав і тепер точно не відпущу. Сам грітимуся, нікому не віддам.

Вірта тихо пирхнула і не стала говорити, що тікати не збирається. Нехай тримає, якщо не хоче відпускати. А вона його обійматиме і слухатиме як сумніви боягузливо розбігаються в різні боки. Тому що його впевненість набагато сильніша за ці сумніви. І йому хочеться бути впевненим в одній смугастій кішці.

А що може бути приємнішим?