3 (13)

Тигриця лежала під столом, недобрим поглядом зустрічала і проводжала подавальницю, небайдужу до Тобіша, і час від часу легенько торкала лапою ногу Вітара, ніби хотіла переконатися, що він нікуди не подівся. А так, поводилася вона пристойно і явно не збиралася лякатися і божеволіти. Ну, наскільки можна було далі збожеволіти.

Власник шинку Вірту впізнав відразу і впевнено заявив, що це нічого, що дівчина просто непритомна і незабаром прокинеться. І що добре, що її кішка так Вітару довіряє і відчуває його старшим ватажком, бо довелося б перелякану тигрицю ловити, щоб собі не нашкодила. Та й загалом, ситуація виявилася звичайна, просто організм так сам себе захистив. Людина не може нічого зробити, то нате вам кішку, яка хоча б втекти може, а то й надавати стусанів кривдникам, якщо друга половинка втратила свідомість від когось захищаючись.

Історію про те, чим закінчився похід за скарбами, він вислухав з великим інтересом, стоячи поряд зі столом, за який хлопці сіли. А вислухавши, похитав головою і пробурчав, що недаремно там стільки дурнів пропало. Під землею, мабуть, опинилися. А те, що ті, хто ризикував пройти під каменепадом, який погрожував ось-ось початися, повернулися, у цій ситуації теж логічно. Як і те, що вони там щось цінне шукали. Мабуть, не чіпати те каміння було вірним рішенням, хоч і здавалося найнеправильнішим з неправильних.

Сперечатись із цим чоловіком не хотілося. Особливо після того, як земля, натрусившись в своє задоволення, взяла і повернулася в той стан, в якому була до того, як шукачі скарбів торкнулися каміння. Зникли всі щілини, що утворилися, і провали, чарівним чином повернулися на місце скелі і, здається, навіть пил опинився там, де лежав до події. І один із перевертнів навіть бачив, як це відбувалося, дуже вдало озирнувся і так і не зміг відірватися від дивовижного видовища.

А потім всю дорогу до плато про це тільки й говорив, неймовірно дратуючи приятелів, а в деяких ще й голови боліли. Одного нудило, і він кілька разів зупинявся і кланявся камінню на узбіччі, після чого Тобіш підліковував його голову. Як потім виявилося, саме через цього хлопця всі й пішли назад відразу, як помилувалися краєвидом, що повернувся у початковий стан. Йому потрібен був справжній лікар, а не недоучка на зразок Тобіша, тільки й здатний щось стабілізувати, зупинити кровотечу чи зафіксувати перелом. Тож хлопця вони довели. Васхі запустив ілюзорну пташку і звідкись зверху спустили людину на мотузці. А потім його, разом з особливо постраждалим шукачем скарбів, потягли на цій же мотузці назад. А всім іншим довелося сидіти на місці і чекати, поки полагодять лебідку, що спускає і піднімає платформу. Добре хоч їжею та водою добрі чергові лебідочки поділилися.

Виговорившись, власник шинку пішов, залишивши хлопців заїдати стрес м'ясом та запивати пивом. І вони деякий час сиділи мовчки. Навіть Вірта майже не ворушилася, гордо відмовившись від подачки у вигляді копченого ребра.

— І все-таки, чому ти вирішив ховатись під жовтим каменем? — спитав Васхі, на правах брата погладивши Вірту ногою і отримавши за це лапою.

— Він там виділявся, — сказав Вітар, заплющивши очі і спробувавши згадати свої відчуття.— І те, що все почало рухатися після того, як торкнулися того каміння, було дуже схоже на пастку. На пастку, яку передбачалося дуже легко та просто запустити, варто лише добігти до безпечного місця. Адже камені теж на місце стали, навіть ті, які в річку падали?

— Так, — підтвердив самий спостережливий перевертень.

— Ось. А пастка, мабуть, була спільна з тих, яку легко описати, — додав Вітар. — Стандартна.

— І? — ще більше зацікавився перебігом його думок Васхі. Хоча який там хід? Вітар у якийсь момент просто усе зрозумів і ухвалив рішення. Тому що здогад був логічним.

— Ну, ви ж казали, що мешканці Соснового півострова від когось захищалися, — сказав він задумливо. — А якщо все не так? Що, якщо це від жителів вашого Соснового півострова хтось захищався, що, коли там був прохід в інший світ чи якась небезпечна штука? Може навіть солона вода тут із того, іншого світу. До нашого моря звідси далеко і на шляху від нього до вас чомусь немає великих солоних озер. І тоді все логічно. І нібито недобудований міст до плато, на якому, можливо, ще й фортеця була колись. І така от пастка, де вихід саме в цей бік позначений, і запустити яку можна, легенько вдаривши по тому камінню. І навіть дуже зручне місце для спуску-підйому на платформі. Потрібно ж якось швидко підняти тих, хто тікає на плато, а то раптом хтось із переслідувачів вижив.

— А золото? — задумливо спитав Васхі, може, навіть самого себе. — Ці дивні зливки там мають бути, якщо знайшли кілька, то й багато… Розумієш, їх уже кілька століть знаходять, причому більше в горах. Вони там просто валяються. Колись один тип об злиток прямо під мостом спіткнувся і навіть не відразу зрозумів, що це таке. Він був брудний, цегла, цеглою. А те, що на наших землях знаходять, завжди закопане.

— Ось що мене бентежило, — сказав Вітар. — Скарб. Чому він обов'язково має знайтись? Таке відчуття, що в цих місцях золото валяється, як цегла на місцях стародавніх міст, зруйнованих і розтягнутих по нових будовах. Адже все логічно. Десь воно валялося, його там підібрали, або виколупали зі стіни, поки господарі вдома спали, і кинулися тікати. А потім довелося скарб терміново ховати, хм… ну, мало які могли бути причини? Потрібно сховати, і скарби закопували у себе на городі. А через багато років сюди прийшли перевертні, хтось вирішив зробити собі город на тому ж місці, і випадково викопав золоту цеглу.

— Яка була украдена у жителів Соснового півострова, — задумливо промовив Васхі. — Хм, а може вони справді будинки з цієї цегли будували? Або використовували у ритуалах. Може золото не така й цінність у їхньому світі.

— Уявлення не маю, — чесно зізнався Вітар. — Але якщо від них так захищалися, сусідами вони були не найкращими. Уявляєш, скільки тут було витрачено сил? Я навіть не уявляю, як воно може працювати. Навіть з огляду на те, що й противники жителів Соснового півострова могли звідкись прийти і притягнути з собою якийсь мегаартефакт, здатний змінити місцевість. Скористатися, скористалися… хм, може, це взагалі була якась божественна річ, яка в цьому світі просто не заряджалася і стала непотрібною. І тепер на плато таке відчуття, як у храмі Ясноокої. Хм… Загалом, скористалися, повторити не змогли, а потім взагалі злилися з місцевими жителями… хм, виходить, їх було небагато, і вони вважали за краще злитися. А на Сосновому півострові всі або вимерли, або згодом перетворилися на якихось нерозумних шурхіток. Або почали перетворюватися, вчасно це зрозуміли і швидко втекли. І прохід з того боку в світ, що виявився небезпечним, перекрили навіки. Цікаво лише, чому спочатку так намагалися тут затриматися, що від них горами в ямі довелося відгороджуватись?