3 (8)

У дорогу шукачі скарбів і авантюристи зібралися швидко. Мабуть, побоювалися, що Вірта візьме та передумає. Ну, ось візьмуть усі малолітні красуні, заспокояться, розійдуться по домівках і пропадуть із шляху Вітара. І тоді Вірті нікуди їхати не захочеться. А переконати нареченого в тому, що йому не дуже хочеться, вона зможе. Ну, або проведе екскурсію горами сама, безпечними місцями.

І, як не дивно, в дорозі нічого не сталося. Ну, не вважати ж подією трійцю тих самих малолітніх красунь, що стояла біля міських воріт? Вони там стояли, з тугою дивилися на Вітара, але переслідувати не наважилися. Може взагалі вважали, що він тікає з міста через них, а тут довелося б його переслідувати до самої школи і набагато раніше наздогнали б родичі, зі скандалом і звинуваченнями в недоумкуватості.

— Знаєте, коли кажуть, що гори буквально за кілька кроків від міста, їх із цього міста видно, — сказав Вітар, коли компанія встигла зупинитися, пообідати і навіть знову розсістись по конях, щоб продовжити подорож.

— Це звичайні гори, — пробурчала Вірта. — А тут незрозуміло які і з підозрілим походженням.

— Да?! — здивувався Вітар.

— У наших гір є цікава назва. Корона Кербулуна. Демони його знають, хто такий той Кербулун, — розповів Васхі, загадково посміхнувшись.

— Може, так королівство називалося, — припустив один із приятелів Тобіша — Малар — теж бажаючий пошукати скарб.

— Або так звали мага, який їх створив, — пробурмотіла Вірта.

— Створив? — ще більше здивувався Вітар.

— Сам побачиш це щось, — усміхнулася Вірта. — Але якщо загалом… По-перше, Провальна Гряда, дуже маленький гірський масив, буквально кишеньковий. По-друге, вона знаходиться буквально в кишені.

І знову посміхнулася.

Вітар перевів погляд на Васхі.

— Буквально в провалі, у великій ямі, заповненій місцями водою, що твій рів, — пояснив хлопець. — Але ти не турбуйся, там мости і таке інше. Через цю воду, до речі, дехто вважає, що Сосновий півострів, ніякий не півострів, а найнатуральніший острів. А гори, не гори ніякі, а також купа островів. Просто вода кудись поділася. Більша її частина.

Вітар хмикнув.

— От права Вірта, там побачиш, — сказав Васхі. — Розумієш, коли приплив, води там більше. Коли відлив, відповідно менше. Але вода завжди є, особливо на краях Гряди. І взагалі, там складається враження, що колись хтось хитромудрий виростив гори, просто витягнувши підземне каміння нагору. Під цими горами, природно, з'явилася порожнеча, і вони в цю порожнечу взяли й ухнули. Природа зазвичай подібною дурньою не займається. Вона скоріше маленьку гряду десь створить, аніж гори в ямі.

Вітар кивнув. Досі про гори в ямі він навіть не чув. Напевно, всі любителі про подібне розповідати думали, що перевертнів ці розповіді можуть образити. А чому не розповідали на уроках краєзнавства у молодшій школі? А може, й розповідали, так, мигцем. Так само мигцем, як і про кожен клан перевертнів окремо. Ось воно з голови і вивітрилося. Тим більше, іспитів з краєзнавства ніяких не було, вчителі, мабуть, вважали, що якщо комусь воно знадобиться, той сам потім вивчить усе, що йому буде цікаво.

До самого вечора гори так і не з’явилися — загалом, уявлення про відстані у перевертнів були так собі і їхнє «рукою подати» могло означати будь-що.

А от коли сонце почало хилитися до горизонту, а в небі гидко закричала чайка, мандрівники виїхали до тієї самої ями та її дивних гір. Видовище було дивовижним. Земля просто раптом обривалася. Добре так обривалася, явно вирішивши зобразити казкову бездонну прірву. Ні дна, ні обіцяної води, до речі, не було видно, це все затіняли обіцяні перевертнями гори. Найнатуральніші. Місцями зарослі темними, може навіть хвойними деревами, місцями голий камінь. Чорний камінь. Або здається чорним через захід сонця — сонце збиралося сісти десь ліворуч за цими горами.

— Що за нісенітниця? — тільки й зміг спитати Вітар, налюбувавшись дивовижним видовищем. Вчитель краєзнавства не вмів зацікавити дітей. Тому що, якби вмів, Вітар би зацікавився цими дивними горами в ямі. — А з іншого боку море? Чи це таке велике озеро? Ну, там, далі, за горами, де ваш Сосновий півострів має бути.

— Озеро, — сказала Вірта. — Але озеро дуже велике. Слабосолоне, до речі. Діркан, це наш учитель у школі, казав, що колись трапився катаклізм, і море піднялося настільки високо, що залило якісь низини навіть тут. А потім море відступило і річки розбавили воду. У цьому озері навіть деякі види морських риб водяться. І деякі види цілком собі прісноводних. А загалом ми живемо на своєрідному підвищені. Воно просто непомітно, тому що росте поступово, але саме тут, схоже, починало знижуватися, ну, поки хтось кардинально не змінив місцевість. І знижується з того часу дуже різко.

— Зрозуміло. А як туди спускатись? — спитав Вітар, урвище вражало, якщо чесно.

— А ніяк, — відповів Васхі. — Точніше, спуститись там можна. Тут недалеко й сходи є. І штучний осип, пологий такий і магічно укріплений. Але воно нам не потрібне. Ми поїдемо до мосту Каберті. Думаю, ця споруда тебе вразить.

Вітар хмикнув. Але сперечатися з тим, що вразить, не став. Ось гори в ямі вже вразили. Хто знає, які у перевертнів мости водяться?