3 (4)

Землі перевертнів почалися для Вітара непомітно. Їхав собі, їхав, на узбіччях дороги продовжували рости дерева, трави, чи красуватися оброблені поля. А потім раптом виявляється, що до перевертнів давно вже доїхали. І он той виноградник належить якомусь далекому родичу Вірти.

Загалом, на вигляд землі перевертнів нічим не відрізнялися від решти земель.

Місто, на перший погляд, теж нічим не відрізнялося. Будинки, дерева, люди.

Називалося це місто Друга Рука. Чому саме так, перевертні чи не знали, чи говорити не хотіли. Побудована більшість будинків була із світло-сірого каменю. Дахи в більшості були двосхилими. Жовта черепиця на цих дахах чергувалася з сірим очеретом і яскраво-коричневими, аж до червоного, керамічними полірованими пластинами, схожими на луску дракона. Зрідка дахи зеленіли мохом, що затягнув очерет, або якоюсь схожою на нього рослиною — Вітар зблизька їх не розглядав. Ще рідше красувалися помаранчевою, привезеною здалеку черепицею, були складені з чорного, порізаного на пластини каменю або вкриті деревом, пофарбованим блакитною фарбою. Загалом, саме дахами ці будинки найчастіше відрізнялися. А в іншому практично однакові коробки на два поверхи, з мінімумом прикрас, іноді з рослинним розписом уздовж кутів і з однаковими високими порогами.

І, до речі, у міста був фортечний мур, на вигляд, цілком функціональний, за його межами будинків небагато. Натомість була відсутня варта на воротах. Навіть платню за в'їзд із купців тут, схоже, не брали. Може, купці і без плати не надто в це місто прагнули. То навіщо їх ще більше відлякувати?

До дому батьків Вірти компанія доїхала без пригод. На них ніхто не звертав уваги. Мабуть, тут було заведено їздити кудись великими групами. А от коли вже доїхали, розпочався цирк.

— Вогник! — пораненим буйволом закричав хлопець габаритами підозріло схожий на Васхі, тільки темноволосий, смаглявий і давненько неголений. Найбільше він був схожий на розбійника, який тільки-но повернувся з лісу, де, власне, розбоєм і промишляв.

Вірту він зграбастав у обійми з тією самою безцеремонністю, що й Васхі.

— Відпусти! — придушено зажадала дівчина, причому таким тоном, що у Вітара з'явилося бажання схопити її за руку і спробувати врятувати.

— А погарнішала! — захопився темноволосий, відсторонивши дівчину. — Завжди був впевнений, що ти виростеш у красуню!

— Відпусти її, дурень! Вона має нареченого! — заверещали десь нагорі і, на подив Вітара, з найближчого дерева буквально скотилося дівчисько, років так одинадцяти-дванадцяти на вигляд, хоча вигляд перевертнів буває дуже оманливим. Дівча було дрібне, руде і дуже рухливе. Вона мало не телепортувалася до Вірти та здоров’яка, схопила дівчину за плече і спробувала відібрати її у чоловіка. — Відпусти! Фу! Виплюнь гидоту!

— Що?! — хором здивувалися здоров'як і Вірта.

— Наречений є, говорю! — життєрадісно заявила дівчисько, обхопила Вірту за тулуб і повисла, мов мавпочка.

Здоров'яка те, що тепер йому доводиться тримати і її, ні крапельки не збентежило. Він взагалі схопив Вірту однією рукою, притиснув до себе, а другу витягнув уперед і урочисто запитав:

— І де він?

Ну, Вітар помахав рукою, а що йому ще лишалося робити?

— Хо?! — явно здивувався здоровань. — Якийсь він дрібний.

— Тобі всі дрібні! — з обвинуваченням сказала дівчинка.

Вірта, що дивно, мовчала. Може, просто не хотіла втручатися у відносини цієї парочки.

— Я думав, вона поміняє нашого голову на щось цінне, — задумливо пробурчав здоров'як і поставив Вірту на землю.

— Звідки тобі знати… — підскочило дівчисько так, ніби збиралося захищати Вітара до останньої краплі крові, ось тільки здоров'як її проігнорував і попрямував до нареченого. — Гей, ти куди це?! — обурилося дівчисько. — Місце! Фу!

— Досить командувати мною, як собакою! — обурився здоровань, не зупиняючись.

— А ти не поводься як собака! — відповіла йому дівчинка і побігла слідом. І, головне, всі мовчали і стояли майже не рухаючись, наче боялися зайвим рухом привернути увагу цієї парочки.

— Стояти! Не смій! Місце! — продовжувала командувати, як псом дівчинка.

Хлопець її ігнорував.

А Вітар щосили боровся з бажанням сказати: «дай лапу!». Боявся, що здоровань його не так зрозуміє.

— Так, — сказав здоров'як, дійшовши до Вітара, і схилив голову на бік.

Бажання попросити лапу тільки зросло, а посмішку Вітар і зовсім не став стримувати, підозрював, що вираз обличчя буде той ще.

— Так…

Загалом, ситуація була дуже дивна. Вітар гадки не мав, що зараз візьме і викине цей дивний тип. Про те, що він сам викине у відповідь, уявлення у Вітара було невиразним. Дівча, яке добігло, повисло на спині здоров'яка і щось заспокійливо йому забурмотіло, ну, точно, як псу. Вірта стояла з виразом обличчя «ну, і що я маю з цим зробити?». Востаннє таке обличчя в неї було, коли з цінного коренеплоду виповз вгодований жук, а потім і зовсім виявилося, що під товстою і міцною шкіркою він цей коренеплід зжер майже повністю. І це також не сприяло розумінню ситуації.

— То ти хто? — спитав здоровань і потикав Вітара пальцем у груди. Несильно потикав і незрозуміло навіщо.

— Це той хлопець, який обвалить каміння зі скелі! — урочисто промовив Васхі, не давши Вітару представитися. — Дуже цінний тип. Так що тихенько від нього відійди, попий водички, побігай у лісі і повертайся, коли виспишся.

— Я ж кажу, фу, місце, назад, — нагадала про себе дівчисько.

І що сталося далі?

А далі здоров'як відійшов від Вітара на два кроки, пересмикнув плечима, розвернувся і кудись пішов. Прямо так, з дівчинкою, що висіла на його спині. Вона йому анітрохи не заважала.

Загалом саме в цей момент Вітар і зрозумів, що насправді нічого про перевертнів не знає.