3 (2)

Виявилося, хитромудрі родичі з'явилися у Перемичку не просто так. Вони вирішили поєднати приємне з корисним — зустріти Вірту з її нареченим, за якими гналися дізнавачі, та сходити на великий базар. Вони навіть коней для Вірти з Вітарем із собою прихопили і дядька Райма, який був законником і в разі чого міг без застосування сили відбити у дізнавачів племінницю з її магом. Дізнавачів, щоправда, на горизонті було не видно, але родичі вірили у «вдачливість» Вірти і в те, що вони ще з'являться, просто поки що відстали. І тягти цей хвіст за собою на кланові землі їм не хотілося. Краще тут трохи почекати, заразом купити все, що хотіли.

Ну, і до нареченого придивитися, а то раптом його не можна вести далі, як пожартував дядько Райм, за що отримав від нареченого зацікавлений погляд.

— Люблю законників, — пробурмотів Вітар, на чому перше знайомство закінчилося.

Продовжилось це знайомство в шинку вже за воротами Перемички. Перевертні дружно вирішили, що насамперед мандрівників слід нагодувати, а ті в свою чергу заперечувати не стали.

Довгий час у шинку все було тихо і мирно, навіть Васхі не підвищував голосу, а рідний брат Вірти Омель розпитував Вітара про майбутню аспірантуру і йому, начебто, було навіть цікаво.

***

Коли двері штовхнули так, що вона ледве не зірвалася з петель і тільки дивом не вдарили вишибалу, що дрімав поруч з ними, більшість людей, що сиділи за столами, повернули голови на звук. На компанію, що увірвалася в шинок, всі дивилися з інтересом, правда, інтерес вишибали був занадто схожий на гастрономічний, але це вже зокрема. У бійку він все одно не поліз, вирішив спочатку подивитися, що буде далі.

— Он вони! — грізно закричав один із новоприбулих чоловіків і витягнув перед собою руку, показавши пальцем у бік столу, за яким сиділи перевертні та Вітар.

— Грабіжники? — життєрадісно спитав Васхі і повів плечима.

— Швидше дізнавачі, вони за нами женуться, — відповіла Вірта.

— Ах, так, дізнавачі, — засмутився здоровань, що встиг налаштуватися на бійку.

Дізнавачі тим часом усім натовпом рвонули до столу «тьмапоклонників», мабуть, боялися, що вони зараз почнуть розбігатися в різні боки. «Тьмапоклонники» спокійно сиділи і спостерігали за ними.

— Вони, мабуть, те місто об'їхали, — філософськи мовила Фіція, коли дізнавачі дійшли до мети і навіть оточили її.

— Найімовірніше, — погодилася з нею Вірта.

Дізнавачі від тьмапоклонників чекали якихось інших дій. Тому трохи постояли, попереглядалися, а потім з їхніх рядів вийшов не дуже молодий чоловік і трохи помовчав.

— Щось трапилося? — спитав Вітар, бо ніхто інший починати цікаву розмову явно не збирався. — Якщо вас цікавлять наші дії в лісі, випадкові підняття стародавніх скелетів і дерева, що літають, то це я просто випробування сімейної цінності проводив, за що вже звітував перед вашим колегою в Чотирьох Дорогах. Колега, до речі, мозколомом був.

Дізнавачі знову почали переглядатися.

— Брешеш! — припечатав один із них, чомусь зовсім не той, що вийшов уперед.

— Навіщо мені? — здивувався Вітар. — Адже це легко перевірити, тут недалеко є портальна пошта. Напишіть, уточніть. Та й загалом, це суцільне непорозуміння. Одна мстива особа просто написала скаргу, щоб мені з нареченою нашкодити. Ваше начальство вже навіть знає, хто саме, і відправило до нас орлицю, щоб попередити про ваше переслідування. У мене ж сімейна цінність, раптом комусь на голову б дерево випадково впустив.

І посміхнувся, спокійно та привабливо.

— Бреше! — гаркнув той самий дізнавач, а той, що стояв трохи попереду, підняв руку.

— Ми перевіримо, напишемо, — сказав він. — Але поки не отримаємо відповідь…

— Ви нікуди звідси не зрушите! — припечатав той самий рішучий. — І ми не зрушимо!

— Да?! — здивувався Васхі. — А листа ви як відправлятимете, пошта сама зараз сюди прискаче?

— Гонця відправимо, — дивним тоном промовив той, що стояв попереду, і озирнувся. Мабуть, хотів подивитися в очі типу, якому дуже хочеться постояти, оточивши столик.

Гонцем дізнавачі призначили свого колегу, балакучого та рішучого. Він спритно помчав писати листи. Інші посідали за вільні столики, причому так, щоб відрізати шлях можливим втікачам до дверей та вікна, чомусь вирішивши не перекривати прохід до кухні, і замовили собі поїсти. Мабуть, кухня сама по собі мала чимось лякати тьмапоклонників. Спеції там якісь небезпечні для них зберігаються.

— Літаючі дерева? — спитав Васхі, коли дізнавачі почали їсти і перестали дружно вирячитися на підозрюваних злочинців.

— Якщо щось схоже на дику суміш із повітряного кулака та стіни вітру, швидше за все це щось компактне, як кулак і сильне, як стіна, — філософськи сказав Вітар. — Підозрюю, за допомогою цієї штуки можна виносити ворота… не якоїсь фортеці, звичайно, але щось простіше, запросто. Дерево воно знесло майже одразу.

Васхі та Омель переглянулися.

— А вдарити по скелі так, щоб стався каменепад, що давно нависає там, ти зможеш? — спитав Омель.

— А треба? — здивувався Вітар.

— Там простіше розчистити та забути про цю загрозу, ніж їздити з постійно піднятими щитами та великою групою. Хотіли навіть підірвати, але нахил невдалий, при спробі правильно розмістити вибухівку, можна цей каменепад і почати, взявши в ньому участь. Так, а бити простими кулаками пробували, не вийшло. А стіною, боюсь, неушкоджену частину тієї скелі пошкодимо.

— Ну, у вас і проблеми, — пробурмотів Вітар.

— Головне, у потрібну точку потрапити, — додав Омель.

Дізнавачі до цієї милої розмови явно прислухалися, але поки що не втручалися. Вірта дивилася на брата з підозрою. Та й Вітар мав відчуття, що не все так просто з тією скелею. А тут явно чекають, що він зараз радісно вигукне і почне обіцяти неодмінно влаштувати каменепад. Ага, в ім'я добрих майбутніх відносин.

— І де ця скеля знаходиться? — спитав він про всяк випадок.