Частина 3

Частина 3

Знайомство з її батьками

Село Перемичка на вигляд було підозріло схоже на невелике містечко. Біля нього був великий причал. Праворуч від причалу збудовані однакові довгі будинки, явно склади. А зліва розкинувся базар. Причому, таким хитрим чином, що найкоротша дорога до гостинно відчинених воріт містечка, що прикидається селом, пролягала через цей базар. А оминати було довго.

— І це ще купці не приїхали, зараз майже повністю мешканці околиць торгуються, — з незрозумілою гордістю сказала Фація, яка начебто була мешканкою іншого світу.

Хоча, може вона у світ, в якому з людини можна перетворитися на перевертня, подалася тому, що росла поруч із кланом і дуже хотіла обзавестися гарною, пухнастою шкурою? Вірта хмикнула, але розпитати дівчисько вже не встигла. Варто було зійти з причалу на землю, як хтось басом заволав:

— Хей-яй! Вогник!

У відповідь тут же загавкали собаки, явно злякано закричав чийсь осел, а кінь, на якому красиво сидів чоловік у багатому мисливському костюмі, встав дибки і спробував вершника скинути.

— Вогник! — і не подумав заспокоїтись крикун.

Хтось обізвав його проклятим перевертнем. Чоловік спритно зістрибнув з коня і спробував його заспокоїти. А з обгородженої частини ринку буквально випав хлопець. Темно-рудий. Здоровенний. Радісний усміхнений. І в куртці з парусини з вишитим на плечі клановим знаком — кулаком у латній рукавиці на тлі круглого баронського щита.

Кінь, побачивши це диво розумно позадкував, тягнучи господаря зі шляху здоров'яка. Над головою любителя покричати пролетіло зморщене від старості яблуко. А Вірта спіймала себе на тому, що хоче сховатись за спину Вітара та ще й присісти.

Здоров'яка вона впізнала не одразу, хоч він і був двоюрідним братом. Коли виїжджала до столиці вчитися, він був високим, незграбним і досить худим підлітком. Потім, коли приїжджала додому, якось не виходило з ним побачитися — Васхі думав-думав і додумався до того, що посварився з батьком і вирушив самостійно вступати до старшої школи магомехів. Магія без механіки його чимось не влаштовувала. Йому хотілося створювати летючі кулі та стріляючі капсулами з сонними плетіннями палиці. Він взагалі був упевнений, що магомехи рано чи пізно повністю витіснять звичайних магів. Ну, крім природників, мозколомів і лікарів. Життя, щоправда, раз-по-раз намагалося його переконати — навіть купці, що замкнули своє добро на магомеханічний замок, все одно замовляли суто магічну сигналку, а на особливо цінне добро ще й захист. Але Васхі наполягав і намагався час від часу всіх переконати у своїй правоті.

З батьком він, правда, незабаром помирився. Батько у нього відходливий. А ось Вірті на очі так з того часу і не попався. Востаннє взагалі через те, що вирушив із групою таких самих божевільних у землях колишніх Темних Королівств вивчати, як якийсь темний феномен впливає на нововинайдену штуковину. Навіщо, Вірта не зрозуміла. Чи вони збиралися її заряджати від того феномена, чи його вплив блокувати якось.

Загалом, Васхі був ризиковим хлопцем.

А ще гучним та безцеремонним.

Вірту, коли добіг до неї, він схопив в обійми і стиснув так, ніби перевіряв її на міцність.

— Я ж так радий тебе бачити, Вогнику, — пробасив він їй у маківку. — Запропала на чотири роки.

— Це ти зник, — не погодилася з ним дівчина. — І тепер я розумію, чому ти перетворюєшся на ведмедя.

— Тепер це всі розуміють, — порадував її Васхі і мерзенно захихотів. — Мамка тепер взагалі до моєї маківки не дотягується і коли сердиться, обіцяє віником стукнути, раз долонею не може.

Далі цей тип схопив її за талію, підняв на витягнутих руках, наче вона взагалі нічого не важила, і почав крутити, як ляльку.

— Ні, не змінилася, — виніс він вердикт і поставив дівчину на землю. — А де твій наречений? Він? — тицьнув пальцем у напрямку Вітара, що стояв на самоті, решта людей воліла настільки близько до буйного перевертня не підходити, а дехто й зовсім залишився на причалі. — Хих.

Вітар підняв брову і посміхнувся.

— Небалакучий він у тебе, — виніс вердикт Васхі. — І виривати наречену з обіймів незнайомого чоловіка не спробував.

— Навіщо? — здивувався Вітар. — Ви ж схожі, одразу зрозуміло, що близькі родичі.

Васхі та Вірта навіть переглянулися, шукаючи схожість.

— Точно? — спитав здоровань.

— Так, — кивнув Вітар і знову посміхнувся.

— Природники, — буркнув Васхі. — То їм однакові квіточки не схожі, то зовсім різні люди схожі.

Вірта знизала плечима. Потім глибоко вдихнула, визирнула з-за Васхи і подивилась у бік виходу з базару. І, звичайно ж, побачила, що зовсім поруч із цим виходом стоять батько, мама та ціла купа інших родичів. Весь прохід перегородили. А тітонька Марша ще й удає, що прицінюється до зелені, розкладеної на розстеленій хустці, і зовсім не помічає племінницю. Ну, чи не знає Васхі, якого десь за базарним парканом все ще хтось голосно обзивав і його у цій справі дружно підтримували собаки.