2 (6)

А десь, уже досить далеко, суворі чоловіки суворо переслідували перевертня та мага. Спочатку переслідував самотній і кульгавий суворий чоловік. Він вів за собою коня й уважно дивився під ноги — кульгати почав з-за коріння, що невдало стирчало з-під землі. У тому, що переслідує саме зло, цей чоловік був практично впевнений.

На його голову встиг пролитися крижаний дощ, потім мало не впало дерево, об яке з силою вдарило несподіваним поривом вітру, після чого довелося ловити коня і радіти, що ця дура тварина вдало зачепилася приводом за кущ. Загалом, кущі для нього на цей момент були чи не найкращими друзями.

Ночував він, до речі, також під кущем. У яру. Розвівши крихітне багаття і кутаючись у ковдру, що не промокає. Спалося так собі. В голову весь час лізли спогади про військові будні, які він поміняв на дізнавацькі, але вони все одно його взяли та наздогнали.

Наступний день Мінка теж нічим не порадував. Він невдало наздогнав переслідувану парочку, за що отримав нагороду у вигляді купи із землі і листя, що звалилася з небес ледь чи не перед носом. Коня знову довелося ловити, а кущі підтвердили, що вони на його боці — погана худоба в одному просто застрягла. Потім знову пішов дощ, теплий. Потім десь недалеко запахло гаром. А потім Мінк і зовсім вийшов до того яру, з якого взяли та полізли скелети.

Десь недалеко зойкнула дівчина, а чоловічий голос здивувався:

— Це звідки тут?

Скелети відразу перестали лізти, розсипавшись на складові.

— Ось тобі і скарб, — сказав щось незрозуміле переслідуваний маг.

А дурного коня знову довелося ловити.

Інші суворі чоловіки йшли за Мінком і здебільшого дивувалися його дивним заняттям. Особливо біганиною за конем. Їм чомусь здавалося, що якби він не хотів за ним бігати, то стривожив би. У нього навіть амулет для цього є. І чим далі, тим більше в цих чоловіках міцніла підозра, що злісні поклонники темряви якось помутили розум колеги. Не зовсім, нападами, з якими йому доводиться боротися. І грішили вони на захисний амулет, на якому міський голова теж заощадив, бо «звідки в нашому містечку шанувальникам темряви взятися?».

За два дні Мінк остаточно переконався, що переслідує саме зло. Інакше навіщо переслідуваній парочці знадобилося все далі забиратися в ліс, при цьому явно уникаючи людей і творячи якусь дичину? Гаразд, змусили на симпатичній галявині крихітний струмочок забити, за це він їм навіть був вдячний — не довелося шукати воду. Гаразд, навіщось звалили дерево і частково перетворили його на потерть — ну, раптом їм труха саме цього дерева потрібна була для якогось зілля, яке їм поставили для самостійної практичної роботи, а купувати її було надто дорого. Гаразд, змусили не в сезон дозріти кислувату лісову малину, Мінк і сам із задоволенням її поїв, бо з продуктів у нього було кілька сухих печив та шматок вдало вчора підстреленого зайця — тварюки худої, жилистої і явно немолодої. Але навіщо вони влаштували серед іншої галявини котлован з рідким брудом? Навіщо виростили за собою колючі чагарники, які Мінку довелося обминати, а потім довго шукати втрачений слід? Навіщо спочатку підняли, а потім упокоїли напівобгризеного дохлого вовка? Навіщо ті квіточки, що світяться, на дереві виростили, які він у сутінках прийняв за невідоме чудовисько? Навіщо відкопали чоловічий скелет у старовинному обладунку зі шкіри та металевих кілець, а потім назад закопали? Ага, Мінку скелет довелося відкопувати повторно, хотілося дізнатися, що за розкопки вони вели. І взагалі, як вони знайшли цей скелет?

Загалом, питань до парочки було багато, і Мінк із задоволенням ділився цими питаннями з начальством. А бідне начальство після кожного питання все більше сумувало і все частіше думало про те, щоб піти в запій, вперше в житті, раз такий привід з'явився. Там же героїчно пробирається через ліс не лише Мінк, а й група його переслідувачів. І вони теж знаходять усі ці дивацтва.

І не напивалося бідне начальство лише з однієї причини. Підозрювало, що у нетверезому вигляді не стримається і таки піде, придушить одну любительку писати листи та чистити стічні канави.

Бідне начальство навіть обійшло всі міські храми і попросило всіх богів не дати юному магу приводу захищатись. Бо з його амулетом справа може закінчитися зовсім погано. Особливо зважаючи на те, що користуватися ним він особливо не вміє. І, можливо, навіть не підозрює, як цей амулет може відреагувати на його емоційний посил, не оформлений у щось конкретне, зате підкріплене переляком.

А ще це нещасне начальство написало листа перевертням із клану дівчини. За власний кошт відправило його портальною поштою. І тепер сподівалося, що у них там є хтось крилатий, кому можна безпечно для розуму пошукати їхню смугасту тигру. Якщо знайде, то хоча б парочці зможе пояснити, яка дурість відбувається. А відсилати до підлеглих цих крилатих перевертнів він уже не ризикнув, ну, мало як відреагують, вважаючи, що переслідують тьмапоклонників.

***

На п'ятий день божевільного переслідування, про яке Вірта та Вітар навіть не підозрювали, у небі закричав явно хижий птах. Дрібніші птахи, які життєрадісно цвірінькали на деревах, здивовано замовкли. Мабуть, як і Вірта, одразу впізнали у крику степового орла і дуже здивувалися, що він вирішив політати над лісом.

Орел тим часом знову закричав, а потім практично звалився вниз, пролетівши крізь крони дерев і якимось дивом, не зачепивши жодної гілки, якось незграбно впав на землю, а потім різко виріс у людину. У худеньке дівчисько-недолітку, у якої тільки-но почала формуватися жіноча фігура.

— Гарного дня! — радісно привітала вона.

— Гарного, — невпевнено відповіли Вірта і Вітар, що переглянулися.

До містечка Чотири Дороги вони мали доїхати через добу приблизно. А звідти річкою спуститися до великого села Перемичку, від якого до рідного клану Вірти залишалося ще півдня приблизно. А тут якесь дівчисько з’являється і однією своєю присутністю всі плани руйнує.