2 (5)

Лініміна сумно сиділа на табуретці навпроти суворого начальника практично коханого нареченого. Начальник хмурився, підтискав губи і дивився з осудом. Наречений, замість підтримати, старанно записував допит і теж кидав осудливі погляди. І бідолашна дівчина розуміла, що все більше і більше не любить одну руду перевертницю. Адже це напевно вона підмовила того перевертня піти до дізнавачів і запропонувати свою допомогу. Точно вона!

Те, що Вірті в принципі ні звідки було заздалегідь дізнатися про написання анонімки, Лініміні на думку не спадало. Напевно, для цієї думки просто місця не вистачало. Вона старанно пояснювала, чому написала листа. Про перетворення на тигрицю розповідала і про те, що мерзенна дівчина, напевно, зачарувала горобця, і його треба було якось врятувати. І ідею щодо порятунку вигадала тільки таку ось. Кому, як не дізнавачам рятувати? Вони ж усі герої.

У тому, що ніякої кішки не було, довелося зізнатися після загрози каменем правди. Виявилося, не тільки маги це каміння не люблять. У Лініміні теж нелюбов прокинулася, майже миттєво. Ще в голові птахом билася думка про те, як тепер змусити нареченого все пробачити та забути. І не дати йому з'їздити до села поговорити з батьком. А то там хтось із заздрісних дуреп з радістю розповість йому про пиріжки для горобця.

Принагідно Лініміна намагалася давити на жалість суворого дізнавача-начальника. Жалість давилася погано, але дівчина не залишала спроб. І доводила, що просто налякалася страшного тигра. І навіть про помутніння свого розуму не забула згадати. І навіть задумалася про непритомність. Підлога, звісно, ​​не дуже чиста, падати з табуретки зависоко, і ніхто підбігти і підхопити не встигне, всі присутні сидять за столами, кожен за свої, але Лініміна вже готова була ризикнути, забруднити сукню і навіть отримати кілька синців.

— Гаразд, мені це вже набридло, — стомлено мовило суворе начальство, коли Лініміна тоном сповненим турботи про односельців, описувала величезні ікла тигра. — Нехай будуть громадські роботи. Там саме помічники були потрібні для очищення дощової канави біля ярмарку.

Лініміна поплескала очима не в змозі усвідомити, про що говорить цей чоловік, а потім перевела благаючий погляд на нареченого. Але він опустив очі і щось старанно писав.

— А найгірше, що цю скаргу до реєстру внесено. А хлопчик саме амулет отримав у спадок, до якого він явно не дотягує знаннями. І що зробить хлопчик? А він почне перевіряти, що таке йому дісталося. Добре хоч у лісі.

— Група Немира вже поїхала переслідувати. Мінк таке дивне повідомлення надіслав…

— І повернути ми їх не можемо. Просив же голову не економити, купити в управу нормальні амулети, двосторонні, а краще й зовсім бджоловські, на основі грибниці. Так ні, дорого, обійдуться, головне, щоб на допомогу могли покликати. Тьху! А тепер у нас хлопчисько з амулетом, та практично артефактом, і купка дізнавачів, про яких він не знає і може випадково чимось таким приголубити, що потім думатимемо, як їх від хоботів позбавити. І добре, якщо бійка не розпочнеться.

— Може, у Копнянки написати? У їхньому храмі є портальна пошта, раптом перехоплять. Ну, куди вони можуть йти? Тільки до перевертнів, а клан дівчини якраз із того боку, якщо йти прямо.

— Не впевнений, що йти буде простіше, — пробурчало суворе начальство. — Там же листяний ліс, молодий, через пожежу, із густим підліском. А по ялиновому баронському клину хоч гонки влаштовуй. Він же ці ялинки на щогли вирощує, одна в одну, на ідеальній для вирощування відстані, зайвому там рости не дозволяють.

— Це так, — визнав наречений і кинув на Лінімину засуджуючий погляд, наче це вона на короткому шляху влаштувала пожежу.

— Але ти напиши, — вирішило начальство. — І в Копнянки. І на Райдужний міст. А краще навіть у Вірки та Жаб'ю Гірку відправ голубів. Може в них є зв'язок з лісовими бджолопасами, раптом хоч комусь трапляться на очі і зможуть розповісти про лист, амулет і твою веселу наречену. Навіть неважливо хлопчику з перевертнем чи нашим колегам.

Лініміна про всяк випадок поплескала очима і спробувала видавити сльозу каяття. І в неї майже вийшло, варто було тільки уявити себе в ролі чистильниці канави, так одразу хотілося плакати. Це ж ганьби потім не оберешся, а наречений навіть не спробував захищати.

— Але маю передчуття, що ніхто й нікого не перехопить. Ця пара спеціально людей уникатиме. Якщо є можливість погратися з дорогою та небезпечною іграшкою, який маг від неї відмовиться? Особливо молодий і розуміючий, що для нього ця іграшка повністю безпечна? Та я б і зараз не відмовився, — зізналося суворе начальство і сумно зітхнуло.

А Лініміна знову задумалася про непритомність, хоча не факт, що і вона допоможе, тільки дарма синців собі наставиш.