2 (2)

— Староста. З того села.

— Репутація, — пояснив молоді Вілух.— Пам'ятається, не хотів нам цей тип видавати після бурелому з потопом монети. Говорив, що ми недостатньо постраждали. Довелося йому пояснювати закони, які ще від короля Мікеля йшли, та так і не змінювалися з того часу. Добре ми тоді посперечалися, він навіть комісію до нас відправляв, дивитись на дахи та змитий у яр будинок Шершня.

— І видав монети? — спитала Вірта.

— А куди б він подівся? Я теж експерта запросив, подумав, що заплатити законникові буде дешевше, ніж їздити туди-сюди, доводити свою правоту і писати скарги, оплачуючи пересилання вашою магічною поштою. Ну, не вірилося йому, що я дуже добре знаю закони, немає в мене документа відповідного. Але грошоохоронець він хороший. І необразливий. Ще й подякував за хорошу ідею.

— Ідею? — спитав Вітар.

— Виявляється, навіть якщо тебе заслали в глушину, найняти законника буде дешевше, ніж сперечатися з хитромудрими старостами, які примудрилися змусити корону сплатити ще й очищення ставка. Хоча там і до урагану від ставка була одна назва, — сказав чоловік, який вийшов із приміщення, яке охороняла любителька книг.

На Вілуха він подивився, як на втілення зубного болю. Мабуть запідозрив, що цей тип знову знайшов привід отримати назад частину сплачених короні податків.

— Дружина цінність передати синові хоче, — відповів на цей погляд Вілух. — Сімейну. Він у нас хороший маг, йому потрібніше.

— Ну, ходімо, подивимося на цінність, — зітхнув Шваб і махнув рукою, запрошуючи за свої двері.

За дверима, на подив Вірти, виявився зовсім не кабінет. Це була найнатуральніша лабораторія амулетника. Навіть пара заготовок на столі валялася.

— Захоплення, балуюся іноді, — пояснив Шваб. — То що там у вас?

Вітар дістав із сумки коробку, мовчки її відчинив, а потім розгорнув пакунок.

Шваб свиснув.

— Папери, які б підтверджували володіння, є? — запитав. — А то, якщо ні, без каменю правди, пари дізнавачів та запитів до архіву ми не обійдемося, і сьогодні ви нічого не передасте. Та й потім можете отримати лише компенсацію, а у кращому разі винагороду з відсотками.

— Є, — спокійно сказав Вілух.

Папери із сумки діставала Руда. Зберігалися вони в неї в ще одній коробці, що захищала їх, що від потопу, що від пожежі, що від любителів випадково забрати чуже. Коробка була стара і, схоже, саморобна. Але міцна та робоча. Руда навіть вміла її заряджати від накопичувачів. Дід, як виявилося, навчив її усьому, чого міг навчити дівчинку без дару. Інших онуків у нього все одно не було, а мага в третьому поколінні він так і не дочекався, що, мабуть, не стало для нього сюрпризом.

— Так… — задумливо промовив Шваб, перебравши листочки. — Печаті правильні, — сказав, провівши над однією з них перстнем. — Вітар Кер-танку? О, це на його честь малого назвали? Не дивно, що й сила йому дісталася, прикмети.

— Кер-танку? — перепитав Вітар, якому досі, мабуть, не спадало на думку поцікавитись повним ім'ям прадіда. Він же його ніколи не бачив.

— А, був колись такий амулетник. Навіть книгу про взаємодію, відштовхування та резонанс написав. Ще там про музику металів було, але тобі зарано таким цікавитись, у тебе ні досвіду, ні потрібних знань. Був, потім зник. Не тут, на заході. Біля Кордону, там прорив темряви через одного ідіота стався. Усі думали, що амулетник загинув і не шукали особливо. Якщо не встиг вийти з території, яку за мить поглинула темрява, то ви розумієте, навіть якщо вдалося цю темряву загнати в рамки, від людини там може взагалі нічого не залишитися. Так ось, він степовик був наполовину. Його власний батько одружився з донькою амулетчика, та й так і осів. Основи шаманства начебто викладав і взаємодію магів із цими шаманами. Отже, я на твоєму місці залишив би нащадкам запис про те, що десь ще через три покоління може і цей дар у комусь проявитися. Хоча, звичайно, не факт, що він у того степовика був. Можливо, були лише потрібні знання.

— А мати? — спитав Вітар.

— Кельте з Вацхали. Чув про таких?

Вітар похитав головою.

— Ну, ще почуєш, гадаю. Теж поки не доріс до їхньої спадщини. Артефакти, які вони робили, досі зберігаються в королівській скарбниці. Кажуть, там навіть є той жезл, за допомогою якого північного короля вбили, остаточно роздробивши войовниче північне міжгір'я на князівства і поселивши в цих суворих людях ненависть до магів. Але ця штука була одноразовою. Кельте були досить розумними для того, щоб не робити подібних вбивчих штук багаторазовими.

— Були? І що сталося з ними?

— Та нічого особливого. Декілька гілок досі є, причому, в різних кінцях королівства і начебто навіть хтось в Ірмінці. Чи то посварилися, чи просто поступово роз'їхалися, хто їх розбере? З камінням так і працює більшість. До речі, Лана Яшені теж уроджена Кельте, заміж просто вийшла. Знаєш таку?

Вітар кивнув. Немолода местреса була непохитна і дуже не любила ледарів. А ще вона була лікаркою, а зовсім не амулетником.

— Повернешся до школи, поцікався її братом, — порадив Шваб. — Можеш навіть цю змійку показати, гадаю, вона дуже здивується і не відмовиться вас познайомити.

— Навіщо? — спитав Вітар.

— Тому, що старовинні роди магів не просто так із завзятістю, для якої начебто немає причин, працюють із певною стихією чи певними матеріалами, вирощують практично одних лише лікарів чи амулетників, змалку носять вітряні браслети чи захист від блискавок. У них в дару є щось, що передається і визначає долю якщо не більшості, то багатьох із цієї сім'ї. І Кер-танку не просто так вирішив написати книгу про взаємодію та музику металів. Він просто зміг пояснити те, що бачив та відчував інстинктивно. І в тобі щось таке може бути. І одного разу воно може як допомогти, так і перешкодити. Так, а книгу про музику металів тобі читати рано, воно тобі зараз завадить. Але, гадаю, Кельте мають свої захисти від блискавок. Нехай її брат подивиться, зайвим воно не буде.