1 (7)

Що зроблять батьки, які люблять сина, дізнавшись, що він вирушає знайомитися з батьками нареченої?

Напевно, вони надають йому купу порад.

Обов'язково згадають свою молодість і те, за яких цікавих обставин познайомилися з батьками один одного.

Іноді можуть навіть проклясти, якщо раптом з'ясується, що батьки нареченої давні вороги. В житті все буває.

А що зробили батьки Вітара?

Досвідчений Віллух зітхнув і дістав настоянку. А потім сів за столом і почав гіпнотизувати поглядом, чекаючи на момент, коли настане її час.

А Руда спочатку навіть не зрозуміла в чому каверза. Спочатку вона згадала, що має ще й двох дочок. Що зараз обидві у школі у Соколицях. Точніше, у різних школах. Старша в майстровій, бо дар мага в ній хоч і виявили, добре пошукавши, але його було так мало, що краще було вчитися тому, до чого душа лежала. А лежала її душа до такої не жіночої справи, як тонка ковка. Ледь не немовлям до сільського коваля бігала. У молодшої дар був, не такий сильний, як у брата, але й не з тих, на які не варто звертати уваги. І дівчата вже встигли розпланувати своє життя. Вони збиралися відкрити амулетну майстерню. Одна заготовки робитиме, друга магію вплітатиме. І обидві вірили, що брат допоможе, а батьки почекають зі своїм заміжжям.

Загалом, той раз, коли вони з'їздили до брата в гості до столиці, погано на них вплинув.

Або добре.

Батьки поки що не зрозуміли.

Магію діти успадкували від Руди — її дід був магом із згаслим джерелом, і воно, як і попереджала колись лікарка, у третьому поколінні повернулося до родини. Так часто буває. Рідше магія повертається лише у другому поколінні. Ще рідше у поколінні четвертому-п'ятому. Загалом, винна в тому, що діти відчули в собі силу і почали шукати їй застосування, була переважно Руда, хоча чоловік теж приклав руку своїм вихованням. Був найманцем він по молодості, хоча зараз і не скажеш, тому щиро не розумів, як можна взяти і зробити світ для власних дітей меншим. І зараз Руда не була впевнена, добре вийшло, що з вихованням, що з непростою спадщиною чи ні. З одного боку, всі її діти будуть чимось більшим, ніж вона. З іншого боку, їй було страшно, бо чим більше, тим складніше.

Навіть зараз було настільки складно, що дівчатка не змогли зустрітися з братом. Тому що в обох важливі практичні заняття. Які, як виявилося, графіком не збігаються зі старшою школою магів, де все ще навчалася Вірта.

— Так їх і не побачиш, — видихнула бідна мати, інстинктивно обійнявши сина.

— По дорозі назад обов'язково заїдемо, — пообіцяв Вітар. — У них саме канікули розпочнуться. А ми, пробувши тут три дні, встигнемо повернутися до того, як у Вірти почнеться затвердження тем дипломного проекту, а мені вручать керівника аспірантури. Іспити я заздалегідь склав, якраз із цим розрахунком, добре, їх проводять двічі. А якщо не поїдемо зараз, то всі розрахунки можна викинути. Або доведеться багато витратити на портали.

— Ні, витрачати не треба, — запротестувала Руда, неясно уявляючи, скільки коштує пройти через портал людині, але яка знала ціну відправлення невеликої посилки, причому з безліччю інших посилок одночасно. — Краще відкласти на майбутнє.

Староста відкрив пляшку і хлюпнув настоянки в чашку.

А Руда, змирившись з тим, що син не дочекається дочок і побачиться з ними по дорозі назад, і, подивившись на Вірту, раптом згадала, що вона перевертень, велика смугаста тигра. І завмерла, зрозумівши, куди саме син так прагне.

— Ой, — видихнула вона.

Староста хекнув і відпив із чашки.

— Ой, а раптом ти їм не сподобаєшся?

— Мамо, мене ніхто не їстиме. Перевертні, що живуть на кланових землях, себе контролюють.

— А якщо скривдять?

— Мама!

— Дитинко, ти ж захистиш мого хлопчика, ти ж його любиш, га? — вчепилася бідолашна жінка за руку Вірти.

— Та він сам себе захистить, — здивувалася дівчина.

— Він у мене добрий. Пам'ятається, собака його дика вкусила. З лісу вийшла і вкусила. Через його доброту, годувати він її намагався.

Вірта яскраво уявила, як Вітар намагається годувати когось із братів батька, які, ніби змовившись, усі були вовки, і ледве стримала хихикання. Руда ж щиро переживає.

— Та він її потім приручив, добрий пес виявився, дочок по снігу на волокуші катав, — нагадав Вілух.

Дивна уява Вірти відразу намалювала приручених дядьків. Які Вітара катають на санках. Розсміятися захотілося ще сильніше.

— То собака, а то люди! — вигукнула Руда. — А раптом на щось образяться? Ой, може ви краще прямо сьогодні одружитеся і далі поїдете одруженими? — одразу знайшла причину для образи. — У нас тут недалеко навіть є храм. А то погано, коли неодружені дівка з хлопцем разом ночують.

— І днюють, — поділився спостереженням із чашкою Вілух. — Якщо нікого іншого в будинку немає.

— Не хочу вас засмучувати, — невпевненим тоном промовив Вітар, подивившись на наречену, яка намагалася не посміхатися (все ж так серйозно!), — але Вірта поки не погодиться. І її батьки не дуже зрозуміють. Якщо ми одружимося, навіть не порадувавши їх майбутньою подією.

— Так, не зрозуміють, — підтримала дівчина.

— А те, що ночують, зрозуміють? — спитала Руда, чомусь у чоловіка.

— Хто їх, перевертнів, розбере? Вони мають свої традиції. Пам'ятається, охороняли ми одного жадібного купчишку. А до нас якраз лікарка прибилася. Перевертень. З клановим знаком. То їй так Тобіль сподобався, що вже за три дні ночувати з нею ходив. Так потім із нею й осів у Залісках. Я потім через три роки заїжджав, якраз дорогою додому, вони й тоді були неодруженими. Часу не вистачало вибрати храм. Богам вони молилися різним, він степовиком був, тож шукати доводилося храм когось третього. І нічого, жили собі, магазинчик із зіллями тримали, дитинку виховували.

— То на чужих землях! — підвищила голос Руда і обернулася до Вірти.— Зізнавайся, чи не скривдять твої родичі мого сина?