1 (4)

— Тигра, руки нашої великої матінки, тигра, — дивним тоном говорила Руда, сидячи на лавці і злегка розгойдуючись з боку на бік.

Тон був настільки дивний, що Вірта не могла зрозуміти — з жахом бідна жінка говорить, чи захоплення. Якось підозріло було схоже і на те, і на інше.

— Тигр, — поважно поправив батько Вітара, що сидів за столом. — Точніше, тигриця.

І запив це одкровення настоянкою, яку дістав з полички під підвіконням одразу, як Вітар пояснив, що майбутня невістка найнатуральніший перевертень. І що сина все влаштовує. Син у них дорослий. Все обдумав і зважив. Ще перед тим, як пішов запрошувати таку цікаву дівчину на перше побачення.

Отже, вона йому одразу сподобалася. Ще там, біля колоди. Якої колоди? Ну, це довга історія.

Історію Вітар також розповів. І навіть пояснив, навіщо дівчині колода. І демони знають, заспокоїло це його батьків чи ще більше налякало. Дивним тоном Руда почала розмовляти саме після розповіді. І навіть чоловіка за настоянку поки не лаяла, хоч Вітар дуже на це сподівався.

— Тигра, — не звернула уваги на слова старости його нещасна дружина. — Велика смугаста тигра.

— Ну, зате ніхто не скривдить, — розважливо сказав Вілах. — Як обернеться в кішку, як піддасть лапою. Або втече, якщо кривдників багато буде.

— Вона ще й маг, вогненний, — сказав Вітар, який сидів поруч із нареченою на іншій лавці і демонстративно обіймав її, навіть цим жестом доводячи, що впевнений, і що не передумає.

— Іще краще, — зрадів староста. Напевно, настойка почала діяти і помітно покращила настрій.

— Тигра вогнедишна, — цього разу не стала його ігнорувати дружина. — Руки нашої великої матінки. А коли дітки підуть, теж кошенята будуть? А раптом людьми не зможуть бути? Так і блукатимуть світом смугастими кошенятами.

— Або хом'ячками, — навіщось сказав Вітар. — Іпостась не успадковується. Вона від багатьох чинників залежить, починаючи від магії і характеру, і закінчуючи незрозумілими випадковостями і збігами.

Вірта одразу зрозуміла, що дарма він це сказав. Руда завмерла на лаві, подивилася трохи в невідому далечінь і обережно перепитала:

— Хом'ячками?

— Смугастими, — додав Вілах і запив це одкровення черговою порцією настоянки.

Бідолашна жінка моргнула, а потім схопилася долонями за щоки і натурально заголосила:

— Хом'ячками? Та не допустіть добрі боги! Вони ж загубляться, їх же коти поїдять! Втечуть з мишами в поле і не знайдуться!

Вірта навіть захопилася. Чудова жінка насправді, начхати, що онуки будуть хом'яками, головне, щоб з ними нічого не сталося. І щоб здорові були, мабуть.

Староста підвівся, дістав з полиці біля столу ще одну чашку, хлюпнув туди настоянки і вручив дружині. Мабуть, з цією настойкою життя здавалося простішим.

— Чи взагалі народиться дракон, — вирішив вивалити на батьків одразу всі варіанти Вітар. — Але дракони велика рідкість.

— Добрі боги, — з захопленням сказав староста, за що отримав від дружини тичок у живіт.

— Хом'ячки! — наполегливо повторила вона. — Маленькі, беззахисні хом'ячки. Ви їм хоч клітинки зробіть, щоби не загубилися.

І ось у цей момент Вірта теж почала почуватися дуже дивно. І в голову стали лізти дуже дивні ідеї про те, як би зробити такий амулет, який у разі перетворення неіснуючих дітей на хом'ячків, одразу перетвориться на клітку. Навіть не так, у клітку-фортецю, яка навіть від нападу дракона захистити зможе і водночас пошле виклик батькам.

— Мамо, — стомлено сказав Вітар.

Вірта спробувала прогнати з думок чудові видіння про те, як клітка-амулет ганяється за мишенятами, а вони з писком, підозріло схожим на хихикання, розбігаються в різні боки.

— Що «мама»? Ти був маленький, навіть не хом'ячок, і то двічі губився! То йому бджіл лісових захотілося знайти. То гриби. Ледве знайшли, хоча ти був не настільки маленький! А як ви думаєте…

— Мамо, ну сама подумай, хіба могли перевертні не задуматися над цими проблемами і не вирішити їх?

Руда перевела погляд на Вірту.

— Маленьким дітям блокують можливість обороту, — сказала дівчина. — А тим, у кого така дрібна іпостась її можуть заблокувати взагалі на все життя. Тут, щоправда, більше від контролю залежить. Можуть і не повністю заблокувати. Або зробити амулет, який вони, у крайньому випадку, зможуть зняти. Ну, мало, раптом знадобиться тікати по мишачих норах.

— Ось бачиш, ніякі кішки твоїх онуків не поїдять, — сказав староста і додав до організму заспокійливої ​​настоянки.

Руда насупилась, а потім теж відпила з чашки.

— Тим більше, про жодних онуків ми поки що не думали, — додав Вітар. — Вірті ще півтора роки навчатись. Та й потім, подивимось.

— Подивитеся? — хитнуло Руду в інший бік. — Це скільки ж ви там дивитися збираєтесь? Ось закінчить школу, і щоб одразу думали!

— Добре, — поступливо погодився Вітар.

Подумати погодився. Вірта ледь утрималася від нервового хихикання.

Загалом чергові гості прийшли дуже не вчасно. І добре б прийшли з пиріжками. Або хоча б з сапками та коромислами, це Вірта ще б зрозуміла. Так ні, вони приперли велику дошку, порізану незрозумілими символами, грюкнули її біля порога і завмерли, витріщаючись на Вірту і Вітара так, ніби вони повинні були в жаху закричати і втекти прямо через стіну.

— І вам добрий день, — сказав Вілух. — Заходьте, дорогі гості, теж про хом'ячків послухаєте. Дуже цікава тема, виявляється.

Дорогі гості перевели погляди на нього.

— І настоянки моєї спробуєте, на лісових травах. Гарна вийшла.

Дорогі гості переглянулись. Знову подивилися на Вітара з Віртою, потім мовчки підняли дошку, поставили її вертикально поруч із дверима і, так і не сказавши жодного слова, пішли до столу. Настоянки, мабуть, захотілося.