°✧ 17 ✧°

— Це містечко таке тихе, — сказала Мірана, присідаючи на паркову лаву, — навіть не віриться, що поруч столиця.

Ільяс присів поруч.

— Хрещений тому тут і живе, що тихо. Хоче тиші після лікарні, каже, що у шумі великого міста неможливо відпочити, а тут хороша інфраструктура, спокійно, до того ж чисте повітря. Не потрібно спеціально виїжджати на природу — вона вже є повсюди довкола тебе. Ну, і це дуже корисно для здоров’я, особливо корисно дітям, яких він сподівається колись мати… Правда, він любить готувати на вогні, що не дуже корисно, але то дрібнички, — Ільяс усміхнувся.

— О, то на нас ще чекає… шашлик? Барбекю?

— Шашлик. Хоча я не знаю з чийого м’яса.

— Я не перебірлива, — засміялася Мірана.

— Ну, я хрещеному так і сказав, що не пригадую, щоб ти віддавала перевагу якомусь м’ясу чи відмовлялася якесь куштувати. Хлопці також. Тітка Вікторія їсть лише індичку… Вважає, що вона найчистіша і найкорисніша.

— Справді?

— Уявлення не маю, але іншого взагалі не їсть. Про її племінницю з подружкою нічого не скажу. Не знаю.

— Слу-у-ухай… Пробач, що цікавлюся, але… чому у твого хрещеного немає дітей? Мені здається, він би був чудовим батьком…

— Не вибачайся. Це, як каже моя мама, — темна й загадкова частина історії нашої родини.

— Чому?

— Як я знаю, коли хрещений одружився з тіткою Вікторією, то вона була вагітною, а потім із нею трапився нещасний випадок, і дитини не стало. Відтоді тітка не може завагітніти, лікується, але поки що безрезультатно.

— А який нещасний випадок?

— Вона з подругою потрапила в аварію. Їхня машина злетіла в кювет і перевернулася. Тітка не була пристебнута. Хрещений мав їх повезти оформлювати якісь там документи, але його викликали на операцію, він просив почекати його, не їхати, та вони все ж вирішили поїхати самі. Таксі не взяли, бо ж подруга типу вміла водити машину...

— Жах…

— Хрещений почувається винним через той випадок. Вважає, що якби він був за кермом, то дитина лишилася б живою.

— Але… Він же просив їх його почекати. У тому, що вони його не послухали, він не винен.

— Я теж так думаю, але він вважає інакше. Хрещений важко пережив втрату дитини, мама каже, що набагато важче, ніж тітка Вікторія... Він давно мріє про дітей. Каже, що на мені вже достатньо натренувався, хоче застосовувати набуті знання на своїх, — Ільяс усміхнувся, і Мірана засміялася.

— То ти тестовий екземпляр?

— Щось таке, до того ж у моїй появі певною мірою є і його заслуга.

— Ем-м… Яким чином? — здивувалася дівчина. Вона ніколи раніше не чула про історію його народження, хоча знала, що про її появу на світ Ільясу відомо все.

— Ну… Я став для мами несподіванкою. Їй на той момент було двадцять сім років, у неї був Жека і впевненість, що свою програму по дітях вона вже виконала, а тут раптом такий сюрприз. Батькова матір була проти ще однієї дитини, бо двокімнатна квартира замала, і у ній на той момент жило вже забагато народу: тато, мама, Жека, ну і бабуся з дідусем… Мама вагалася, і тоді дядько сказав, щоб вона лишала дитину, а він буде допомагати… І мене лишили. Власне, тому дядько й хрещений, хоча… — Ільяс усміхнувся. — Мене ж навіть не хрестили. Так, на родинах вирішили, що він хрещений, та й усе.

— Мене теж не хрестили. І моя бабуся теж мене не хотіла,— сказала Мірана, сумно усміхнувшись. — Щоправда, не батькова мати, бо йому про мене нічого невідомо, а мамина… Через запалення мене лишили, а маму відправили до бабусі й дідуся в Миколаїв, де я й народилася...

Вони обоє замовкли.

— І це добре, що лишили, — згодом сказав Ільяс.

— Так, — Мірана усміхнулася і вклала голову йому на плече, охопивши його руку і притиснувшись до неї. Вони просиділи так кілька хвилин, а потім Мірана згадала, скільки ушкоджень своєї шиї він називав, і відсахнулася: — Ой… так же, мабуть, не можна! Тобі не боляче?

— Все нормально… — сказав він, трохи розчарований тим, що вона відсунулася, але дівчина не пригорнулася до нього знову.

Щоб приховати свою розгубленість, продовжив говорити:

— Стосовно дітей і хрещеного… Моя мама вважає, що втраченої дитини ніколи не було, і що всю цю історію з вагітністю тітка Вікторія вигадала, щоб одружити його на собі, — сказав Ільяс і прикусив губу.

— Чому вона так думає?

— Ну… мама підозрює, що насправді тітка Вікторія все вигадала, щоб позбутися конкуренток і прискорити події, а її подруга щедро ділилася з нею позитивними тестами на вагітність і результатами УЗД, бо ж та народила дитину десь через пів року після тієї аварії.

— Народила? — здивувалася Мірана. — Але… вони ж перевернулися.

— Подруга типу була пристебнута. Річ у тім, що про аварію мало даних, більшість лише зі слів тітки і малоінформативного міліцейського протоколу. Машину одразу ж завезли на СТО лагодити, а постраждалих — до лікарні… коли хрещений туди приїхав, то дізнався про втрату дитини.

— А як вони опинилися в кюветі?

— Пробилося колесо — машину повело, і вони злетіли з дороги. Мій батько каже, що таке можливо, а мама не вірить.

— А ти що думаєш?

— Я?.. Вона, звісно, гримза, але не знаю, чи здатна на такий обман… Хочеться вірити, що ні. Ну і… не може ж хрещений так у ній помилятися?

— Так, він же дорослий розумний чоловік, — Мірана усміхнулася. — Чомусь і досі “дорослий” звучить як вагомий аргумент.

— Не всі дорослі розумні, — буркнув Ільяс.

— Так, не всі… — вона насупилася, дядька Юрія розумним було важко назвати. Навіщо сказала таке? — Але твій хрещений — розумний.

— Вони зверталися до кількох клінік. Тітка лікується, лікарі обіцяють, що вона зможе завагітніти. Хрещений сподівається, що це трапиться найближчим часом, бо ж дитину ще потрібно поставити на ноги... Версію моєї мами вважає вигадкою на фоні їхньої з тіткою взаємної неприязні, — сказавши останню фразу, Ільяс поглянув на Мірану, на її напіввідкриті від здивування губи... та відвернувся. — Тітка Вікторія за цей час здійснила свою мрію: відкрила салон краси, і постійно пропадає там.