°✧ 6 ✧°

Для кращого розуміння родинних зв’язків Мірани, щоб ви не плуталися у її тітках, дядьках, бабусях і дідусях, я підготувала генеалогічне дерево:

А ще дерево численних родичів Надії Петрівни, сусідки навпроти:

Поліна, як і обіцяла, того ж вечора, лягаючи спати, запитала свою маму про те, що саме може бути зрізаним у хлопців… Наталя була здивована запитанням доньки, поцікавилася, що спонукало її запитати про ТАКЕ.

— Хлопці сміялися з Ільяса. Казали, що у нього мусульманське ім’я і що у нього у штанях обрізано, що йому свинину не можна… Він казав, що там все добре, а Євген все одно вимагав, щоб той показав.

— Гм… 

— А баба Надя сказала, що як не заспокояться, то вона зараз їм сама все повідрізає і собакам викине… А що ж там можна відрізати? Там же в них… тільки пісюнчики?

— Я якось не очікувала від тебе таких питань у шість років, Поліно, — усміхнулася Наталя, обіймаючи доньку.

— Це погане питання?

— Ні. Не погане. Просто неочікуване… Річ у там, що у хлопчиків на пісюнчиках є шкірка, котру іноді зрізають.

— Зрізають? — вражено запитала Поліна. — Це ж боляче!

— Боляче, — погодилася мама. — Але лікарі роблять укольчик.

— А для чого зрізати?

— Ну-у-у… причини можуть бути різні. Буває, що є якась вада і тоді хірург робить операцію. У деяких народів це такий ритуал посвяти або спроба… м-м-м… вплинути на поведінку хлопців.

— Це як?

— Щоб були… не такими активними у деяких питаннях.

— О… Моїм кузенам би не завадило стати трохи спокійнішими, — засинаючи, пробуркотіла Поліна і заснула, пригорнувшись до матері.

— Так, — погодилася Наталя, обмірковуючи розмову з донькою і плануючи уточнити у сестри причини такої поведінки племінників.

Вранці наступного дня, залишивши сплячу Поліну у ліжку, Наталя прийшла на кухню, де Олена з Мариною та Надією Петрівною починали готувати сніданок. Вона у двох словах переповіла сестрі свою розмову з донькою і спробу пояснити все максимально корректно, але…

— У Ільяса є якась проблема? — запитала Наталя у сестри.

— От паразит, — насупилася Олена.

— Хто?

— Та Жека мій! У нього два місяці тому фімоз оперували… Було нам! На фізкультурі йому ногою в пах один хлопець вдарив. Випадково, не спеціально. Прийшов Жека ввечері до мене та й каже : “Мамо, болить, терпіти не можу”. Я як глянула — мати ж моя рідна! Ота його деталь вся набрякла, і кольором, як буряк… Я до Мухаббата бігом телефонувати, той до знайомого відправив, і ото йому там трохи підрізали, бо затисло голівку. Не повністю обрізали, а так, частково, щоб вуздечку прикривало, бо як Мухаббат сказав: “Якщо зрізати повністю, то буде довго заводитися”, — усміхнулася Олена. — Ільяса він шпиняє… От хай прокинеться, я йому влаштую, паразит такий… 

— Який жах! — прошепотіла Марина. — Треба і своїх шибайголів передивитися. Чи ви дивилися, мамо?

— Не дивилась я нічого, — перелякано сіпнулася Надія Петрівна. — Ще чого… Штукенції їхні роздивлятися. Піду я краще гляну, чи дерть запарилася…

Жінка поспіхом залишила кухню. Розмова її бентежила.

— Щось твоя свекруня занервувала, — усміхнулася Олена.

— Їй без чоловіка слухати такі розмови не цікаво, — кивнула Марина, нарізаючи хліб. — Так а як так у Жеки вийшло? Від удару оте все?

— Ні. Лікар сказав, що у нього б фімоз все одно проявився, коли почала б рости ОТА частина тіла, травма просто раніше виявила проблему. Сказав, що голівка має нормально визирати. Ільяса теж до нього возили, але в того все добре… — закінчила Олена свою розповідь. — Ну Жека...

— Ем… я вибачаюся, а чому Надія Петрівна без чоловіка? — пошепки запитала Наталя.

— Посадили за спекуляцію. Дали шість років, — теж пошепки відповіла Марина.

— За спекуляцію? — здивувалася Наталя.

— Ой… там такий з нього спекулянт як з мене балерина. Купив він Надії Петрівні на подарунок шкіряні чоботи імпортні, по-блату. А у неї підйом високий — не підійшли. То він поїхав у місто, хотів продати та купити щось інше. І напоровся на якийсь рейд. Звідкись свідки набігли, буцімто це він не вперше тут продає… Ото його взяли і посадили… Добре хоч ще “вишку” не дали. Хата тоді була на його матері, то забрали лише мотоцикла. Його був. Бабці не стало минулого року...

— За пару чобіт?! “Вишку”?! Та ну… — здивувалася Наталя.

— Та там такого свідки наплели, що коли з обшуком приїжджали, то не вірили, що потрапили куди слід, казали, що десь гроші заховав, бо не може спекулянт так просто жити. Але нічого не знайшли. Свекру не пощастило... план у них там якийсь по ув’язненнях був чи що? Я не знаю. Вже три роки як сидить...

— Здуріти можна… — Наталя потерла чоло.

— Так, сестро, у нас тобі не Європа…

(На початку 60-х років Микита Хрущов мав закордонні поїздки, під час яких зарубіжні колеги вказали йому на велику кількість всіляких спекулянтів, фарцовщиків, валютників у СРСР, і радянського лідера це так розсердило, що він вирішив знову закрутити гайки, змусивши злодіїв, хабарників і спекулянтів пригадати розстрільну романтику революційних років. 

Нові кримінальні кодекси союзних республік, ухвалені в 1961—1962 роках за його ініціативою, передбачали смертну кару за розкрадання державного та суспільного майна, за виготовлення або збут підробних грошей і цінних паперів, за валютні операції, а також за отримання хабара.

Ян Рокотов і Владислав Файбишенко були першими, до кого нове законодавство було застосовано. Їх показово розстріляли за спекуляцію, в тому числі за торгівлю «жипсами»… як один з пунктів звинувачення (+продаж валюти, +торгівля золотом). В своєму останньому слові вони сказали: «І все-таки найкращий одяг - це джинси!».