2.2

– Ти займаєшся без тренера? – між підходами поцікавився Дем.

– Він мені не потрібен, – гордо відповіла дівчина. 

– Трохи самовпевнено, – зі смішком сказав він. – І давно взагалі тренуєшся?

– Скільки себе пам'ятаю. У мене дідусь був майстер спорту свого часу. І відповідно прививав і мені любов до цієї стихії змалечку. Та мені і самій було завжди цікаво повторювати за ним, навіть коли ще геть мілкою була. 

Кейт всміхнулася спогадам й знову взялася до вправи.

– А я думав, ти тут просто працюєш.

– І працюю теж.

– А виходить, ще й спортсменка.

– Скоріше любителька, – не повелась на похвалу дівчина. 

– Скромничає, – раптом почувся голос з боку.

Повз проходив один із тренерів – кремезний чоловік років сорока з густою бородою. Він усміхнувся, переводячи погляд із Дем'яна на Кейт і продовжив:

– Не слухай її. 

Кейт приречено застогнала.

– Сергію...

– Що "Сергію"?

– Не починай.

– Та я ж правду кажу, – кивнув у її бік. – Вона сама будь-якого тренера тут за пояс заткне.

– Це перебільшення, мені ще далеко до рівня тренера. 

– Аж ніяк. Навіть твій дідусь так вважає. Між іншим дуже пишається своєю онукою. 

Дівчина зашарілась від похвали. Видно що їй приємно чути, що дідусь нею пишається. 

– Якщо потрібна допомога – можеш сміливо звертатись до неї. Вона тут виросла.

– Сергію! – вже зі сміхом вигукнула Кейт. Та ще й щоб не бовкнув зайвого. 

Вона і справді тут виросла. І Сергій для неї як старший брат чи радше дядечко, якщо судити по віку. Але він вкрай відмовляється щоб вона йому викала чи називала дядьком. Ще коли була молодша пару раз сказала “дядько Сергій”, то він вдавано ображався на неї і відмовлявся відгукуватись на таке звертання. А коли вона виправлялась, він пригощав її морозивом. 

– Добре-добре, мовчу, – засміявся чоловік й пішов далі між тренажерами.

Дем'ян провів його поглядом, а тоді знову подивився на Кейт.

– Схоже, він не жартував.

– Перебільшував, – спокійно відповіла продовжуючи своє тренування. 

– Судячи з того, що я бачив... аж ніяк.

Вона лише похитала головою.

– Не люблю, коли мене нахвалюють. 

– А я люблю людей, які добре вміють те, що роблять.

Кейт відчула, як куточки губ самі потягнулися догори.

– Це був комплімент?

– Констатація факту – серйозно сказав хлопець.

Вони ще трохи поговорили, кожен повернувшись до свого тренування.

Час від часу Кейт мимоволі кидала погляд у бік хлопця, щораз ловлячи себе на тому, що знову ним милується. У нього була гарна, спортивна фігура: широкі плечі, тонка талія, сильні руки з рельєфними біцепсами й венами, що проступали аж до пальців. Та найбільше її чомусь притягували чіткі лінії ключиць, на яких її погляд затримувався трохи довше, ніж було пристойно.

Дем'ян виглядав так, ніби займався не лише спортом, а й якимись бойовими мистецтвами. У ньому відчувалася дивна суміш сили та спокою — владна, майже хижа аура, яка особливо проявлялася, коли він повністю зосереджувався на тренуванні.

У такі моменти він здавався зовсім іншою людиною.

Наче той веселий хлопець, який кілька тижнів тому без найменшого сорому віддав їй свій ремінь, кудись зникав, залишаючи натомість чоловіка, від якого було складно відвести погляд.

Через кілька хвилин Кейт мимохідь знову глянула в його бік. Дем'ян саме виконував жим штанги стоячи. Спершу вона лише ковзнула поглядом по його рухах, але за мить подивилася знову — вже уважніше, оцінюючи техніку.

Щось було не так.

Кейт трохи нахилила голову, стежачи за положенням його рук і рухом ліктів. Потім ледь помітно скривилася.

Він робив вправу неправильно. І, що гірше, неправильно настільки, що вона вже майже фізично відчула, як його плечі та поперек будуть мститися за це після тренування.

Кейт ще кілька секунд намагалася переконати себе, що це не її справа. Зрештою, він дорослий чоловік і сам відповідає за те, що робить у залі. Але дивитися на це спокійно вона не могла. Тому зітхнула, і вже за мить опинилася поруч.

Дем якраз завершив підхід і потягнувся за пляшкою з водою.

– Можна одну пораду? – звернулась Кейт до нього. 

Він озирнувся.

– Звісно. Для мене це буде честю, – натякнув він на недавню розмову.

Кейт підійшла ближче.

– Не закидай лікті так далеко назад. Так навантаження йде не туди, куди потрібно. І плечі тобі "дякую" точно не скажуть. Спробуй трохи вужче поставити руки. І не поспішай у верхній точці.