2.1

За пів години Кейт уже стояла посеред тренажерної зали.

Футболку персоналу змінила на чорний спортивний топ і легінси, навушники лежали на лавці поруч, а в руках уже була штанга.

Вона навіть не помітила, як до зали зайшов Дем'ян. Він саме закінчив плавати в басейні й тепер вирішив провести ще годину в тренажерці.

Зробивши кілька кроків усередину, він раптом завмер. За кілька метрів від нього Кейт впевнено виконувала присідання зі штангою.

Рухи були настільки точними й відпрацьованими, ніби вона займалася цим усе життя. Жодного зайвого руху. Жодного сумніву. Вага на штанзі теж була зовсім не символічною.

Дем'ян мимоволі підняв брови.

– Оце так...

Він мовчки спостерігав, як дівчина закінчила підхід, поставила штангу на стійки й одразу перейшла до наступної вправи. І лише тепер зрозумів, що, схоже, значно помилився, коли подумав, ніби вона просто підробляє адміністраторкою. Вона явно почувалася тут як удома.

Дем'ян ще кілька секунд спостерігав за нею, перш ніж підійти до сусіднього тренажера.

Кейт саме закінчила черговий підхід, витерла чоло рушником і потягнулася до пляшки з водою.

– Ти мене переслідуєш? – почула вона знайомий голос і озирнулась. На неї з інтересом дивився Дем’ян. 

Зробивши декілька ковтків води, вона не спішила з відповідю, і навмисне пила повільніше. І тільки закривши пляшку і поставивши на місце, вона склала руки на грудях і лукаво сказала: 

– Маю запитати тебе про те саме. 

Вони усміхнулися одне одному.

– То як тебе звуть, незнайомко? Чи мені називати тебе Викрадачка пікантних речей? – весело відізвася Дем'ян. 

– Та годі тобі! Ти ж знаєш що то була не моя ініціатива, – вдавано обурилась дівчина. 

– І все таки, ти скажеш своє ім’я? Все ж не чужі вже, а дуже навіть близькі, – з натяком сказав хлопець. 

Дівчина щиро посміхнулась і протягнула руку для потискання. 

– Кейт, будемо офіційно знайомі.

– А моє ім’я не спитаєш?

– А твоє я знаю, Дем’яне, – відповіла дівчина, і почала налаштовувати вагу на штанзі для нової вправи. 

– Звідки ж? Наводила справки на мене? – з цікавістю запитав Дем’ян. 

– Та Боже збав! – вигукнула Кейт. – Виявляється тебе всі знають в універі, і навіть викладачі в приклад ставлять. Як тут не знати? 

Говорячи це, дівчина обернулась спиною до хлопця, змінюючи диски на грифі.

– Є таке, – з розумінням відповів хлопець. – Можна просто Дем. 

– Що? – повернула голову до хлопця.

– Друзі називають мене Дем, – посміхнувшись, відповів він. 

– Приємно знати, що я вже перейшла в розряд друга, а не крадійки чи попрошайки, - приємно здивована, вона обернулась всім тілом до хлопця, помітивши, що і він почав налаштовувати тренажер під себе і збирається починати вправу. 

– А що тянути? Якщо ти тут підробляєш, то ми будем тепер бачитись частіше. Краще дружити з людиною, яка знає тут все і може використати це на свою користь. Не хочу якось прийти і дізнатись, що мій абонемент анульовано. 

Кейт засміялась. 

– О, то ти просто хочеш залишитися в плюсі? 

– Ну звісно ж! – вдавано серйозно відповів, ніби це для нього питання життя і смерті – залишитися в цьому спорткомплексі. 

Вони переглянулись і засміялись. А потім повернулися до тренування. Кілька хвилин між ними панувала тиша, наповнена лише ритмічним диханням, дзенькотом металу й звичним гулом тренажерної зали.