Глава 2

Навчання помалу потяглося далі.

Перші хвилювання швидко змінилися звичним студентським хаосом: ранковими забігами до аудиторій, безкінечними конспектами, першими домашніми завданнями й новими знайомствами. Уже за кілька тижнів Кейт здавалося, ніби вона навчається тут не перший місяць, а щонайменше пів життя.

Осінь теж повільно вступала у свої права. Сонце ще тішило останніми теплими днями, дерева лише починали вкриватися золотом, а прохолодний вітер усе частіше нагадував, що літо залишилося позаду. 

За перші три тижні життя поступово ввійшло у звичний ритм.

І хоча Кейт кілька разів бачила Дем'яна в університеті – то в компанії друзів, то десь у дворі між корпусами, – вони більше не перетиналися. Вона лише зрідка ловила його поглядом серед натовпу, а потім поверталася до своїх справ, щоразу переконуючи себе, що той безглуздий випадок із ременем давно залишився в минулому.

Та доля, схоже, мала на це зовсім інші плани.

Наступна їхня зустріч сталася там, де Кейт точно не очікувала. І це був зовсім не університет.

Після занять вона, як і майже щодня, заїхала до спортивного комплексу.

Саме тут минуло її дитинство. Вона знала кожен коридор, кожен зал, кожні двері. Знала, де зберігаються запасні ключі, який тренажер час від часу починає скрипіти і яку каву любить нічний адміністратор. Якщо потрібно було когось підмінити — вона без зайвих слів допомагала. Тому сьогодні на ній була яскраво-блакитна футболка з логотипом комплексу та чорні спортивні штани — форма працівників.

Зміна закінчилася кілька хвилин тому.

Кейт саме вийшла з роздягальні для персоналу, на ходу збираючи волосся у високий хвіст. Повернула за ріг і з усієї сили врізалася в когось.

– Ой! – скрикнула дівчина і інстинктивно зробила крок назад.

– Перепрошую! – обізвався незнайомець і теж спробував відступити. 

Відійти не вдалося нікому. Почувся приглушений писк дівчини і опустивши очі хлопець побачив у чому проблема. Пасмо волосся дівчини міцно заплуталося в кулоні, що висів у нього на шиї.

– Зачекайте... – пролепотіла Кейт. – Здається… - вона намагалась намацати руками проблему, так як підняти голову і оглянути все заважала плутанина з волосся і ланцюжка, і ще через те що хлопець був значно вищий за неї.

– Дідько... – простогнала вона, зрозумівши що сама не впорається, бо нічого не бачить. А відрізати не хотілося б. Її волосся це її багаторічне досягнення. 

– Ну... це щось новеньке, так зі мною ще не знайомились, - спробував розрядити обстановку хлопець. 

Кейт нервово засміялася:

– Я чесно не хотіла.

– Вірю, - заспокійливо відповів хлопець і обережно забрав кулон з рук дівчини, коли вона вкотре спробувала смикнути волосся з нього. 

Тепер вона змогла його роздивитися. Невелике золоте серце, і не те що зазвичай зображають в малюнках, а саме як воно виглядає фізіологічно в анатомії людини. Воно було огорнуте чорними ангельськими крилами, настільки деталізованими, що було видно кожну вигравіювану пір’їнку. Неймовірно гарно. Відразу видно що це робота майстра на замовлення. І, судячи з того, як обережно хлопець тримав його, явно дороге не через свою вартість.

– Якщо смикнути сильніше, буде гірше, – спокійно сказав він.

– Я вже зрозуміла.

– Тоді давай без паніки, - з легкою усмішкою в голосі сказав він.

– Легко сказати, це не тобі доведеться відрізати пасмо, яке так довго і старанно відрощувала, - пробурмотіла дівчина просто щоб щось сказати.  

Хлопець кілька секунд мовчки намагався звільнити свій кулон від загарбницького волосся незнайомки. Вона вовтузилась і не могла стояти спокійно, тож на мить її обличчя показалось із-за водоспаду світло-русявих пасем і хлопець як не дивно впізнав її. Він уже завершив своє надважливе завдання зі звільнення і, усміхнувшись, сказав:

– Знаєш... Схоже, сьогодні ти вирішила забрати в мене дещо цінніше за ремінь.

Кейт завмерла. Ремінь?

Вона різко підняла голову, зустрілася з уже знайомими сірими очима і здивовано вигукнула:

– Ти?

– Я.

На мить запала тиша, коли хлопець і дівчина з цікавістю розглядали один одного. А потім обоє розсміялися.

– Ну привіт, незнайомко, – усміхнувся Дем'ян.

– Чому незнайомка? Ми знайомі ближче нікуди, у мене навіть є твоя річ, – в тон йому відповіла Кейт. 

– Проти фактів не попреш, – театрально розвів руками і весело додав: – Правда починаю думати, що ти мене переслідуєш.

Кейт театрально схрестила руки.

– Я взагалі-то хотіла сказати те саме.

– Справедливо.

Його погляд ковзнув по її футболці.

– Працюєш тут?

Кейт кивнула.

– Інколи. Якщо потрібно когось підмінити.

– А я вже подумав, що ти спеціально влаштувалася сюди, щоб відбирати мої речі, – підколов її хлопець.