Пролог

Вона стояла в одній футболці. 

Великій, яка прикривала сідниці, і була майже по коліна. Нервово стискаючи сині кружевні трусики в руці, вона намагалася зачинити двері на защібку. Але чоловік по ту сторону дверного отвору не давав це зробити. Однією рукою тримаючи телефон біля вуха, іншою  він з легкістю притримував двері, не даючи їх зачинити і залишитись наодинці з собою і своїми страхами. 

Страхи ті були незрозумілі і їй самій. Чи вона боялась того чоловіка, чи своїх бажань у відношенні до нього… чи то все разом… Їй би і самій в цьому розібратись. 

Та ось чоловік закінчив свою розмову по телефону і виявилось що то він навіть не прикладав зусиль, тому що одним швидким ривком він з легкістю відчинив двері і зайшов у кімнату. Зайшов і зачинив двері на ключ з середини.

Вони стояли одне навпроти одного і дивились в очі. Він виглядав спокійним і розслабленим. Але в глибині очей його виднілись яскраві іскри до цього їй не відомі, і яких раніше в його очах ніколи не було, або ж він просто їх не показував. Чому ж зараз він відкрився? Чому зараз в його очах читається напруга і невимовне бажання чогось? 

Можливо тому що він більше не може стримуватись? 

Вона ж не могла так легко приховувати свої емоції, тому не змогла довго противитись його ціпкому погляду і опустила очі до землі. 

Вона не знала що робити і як поводитись. Всередині було надто багато емоцій і думок щоб навіть самій зрозуміти. 

Вона боялась тих хлопців що були в цій кімнаті раніше, і того що вони могли зробити з нею. Так само вона боялась і цього владного чоловіка. Тому що не знала що від нього очікувати. Сьогодні він показав себе з іншого боку. 

Раніше він був просто таємним, милим красенем, якого вона вважала як хорошого друга і який їй подобався як чоловік. Але він ніколи не проявляв до неї ніякої особливої уваги, просто терпівши її, як вона собі гадала. Тому вона просто була поруч і насолоджувалась його близкістю. Особливо коли була можливість його обійняти випадково чи просто доторкнутись. Вона на нього дуже чутливо реагувала, на кожен дотик. Він викликав досі незнайомі їй емоції. 

Але сьогодні в ньому щось змінилось. Сьогодні він не був тим милим хлопцем, зараз він був владним чоловіком від одного погляду якого все стине всередині. Від страху. І не лише в неї. 

Його послухались ті збочені хлопці. Йому вистачило лише фрази “Геть звідси” і погляду на них, щоб вони поспіхом забрались з кімнати. Дівчина вже майже зраділа, що позбулась їх і може спокійно переодягтися. Та де там! 

І ось вони стоять одне навпроти одного. Вона нервовим рухом сховала руку з трусиками за спину, чим навпаки привернула до неї ще більше уваги. Вона стидалась що стоїть зараз зовсім без білизни, в одній лише футболці. 

Доречі футболка була його. Вона прихопила її коли один єдиний раз була в його квартирі. Забрала, тому що вона мала його запах. І вона не втрималась. Хотіла хоч інколи відчувати себе огорнутою ним. В безпеці. 

Але зараз, відвіши погляд від схованої руки він оглянув її вбрання і здається впізнав свою річ. Очі його в той момент потемнішали. І знову вона не могла зрозуміти що він відчуває. Злиться, що вона поцупила його річ? Чи може це щось інше?

Він повільно оглядав її від кінчиків пальців на ногах і вверх, зупинившись довше в районі грудей. Зрозумівши, що вона без білизни, що чітко виднілось зараз, так як соски її напряглись від страху і такого ретельного огляду, він зробив різкий вдих повітря на повні груди. Його ніздрі роздулись від такої напруги. 

Він виглядав зараз як якийсь хижак, який винюхував здобич. Видихнувши повітря чоловік різко перевів очі догори, впиваючись поглядом в її губи, а після різко переводячи погляд до очей. Від такого ціпкого погляду вона аж здригнулась, що також не сховалось від його уваги. 

Але як виявилось, він не забув і про руку за спиною. 

– Що в руці? - дивлячись чітко в очі, спокійно запитав він. 

– Ні.. нічого… - схвильовано і з запинкою вимовила вона, іншою рукою зіжмакуючи край футболки. Вона не хотіла ганьбитись ще більше, достатньо вже і того що він уже побачив, щоб найближчі десять років не показуватись йому на очі. 

– ЩО. В ТВОЇЙ. РУЦІ? - чітко вимовляючи кожне слово знову запитав владним голосом і з іскристим поглядом. 

– Нічого, - цього разу швидко і тихо промовила дівчина, сховавши і другу руку за спину, охопивши нижню білизну вже обома руками. 

Від нервування і бажання сховатись подалі, вона зробила мимовільний крок назад. Чим здається спровокувала чоловіка. 

Помітивши її нервові рухи він зробив декілька кроків вперед, опинившись на відстані витягнутої руки від тремтячої дівчини. 

– Кейт, я не жартую. Або ти зараз сама показуєш що ховаєш, або це зроблю я. - з нотками погрози в голосі промовив Ян. 

Він ніби говорив із загрозою, але чому вона відчуває разом з тим і якесь невимовне очікування того як саме він це зробить. Або можливо то лише її грішні бажання, які стали сильніше від його присутності так близько, та ще й в закритій кімнаті. 

Від його владного голосу і фрази в неї мурашки побігли по шкірі. І чомусь їй захотілось підкоритись йому. Але сором поки що перемагав.