26

Епілог: Симфонія пізнього літа
Минуло два роки. Серпень знову розлився над Києвом густим медовим світлом, але цього разу він приніс із собою щось значно більше, ніж просто врожай.
Дендропарк, де колись пролунали їхні обітниці, став місцем відкриття «Міжнародного центру агро-біотехнологій імені Петра Григоровича». Це був спільний проект холдингу «Агро-Вест» та Академії наук — місце, де бетонні інвестиції Віктора Степановича нарешті ідеально змішалися з науковим ґрунтом професора.
На терасі нового лабораторного корпусу панувала атмосфера піднесеного хаосу. Оля, яка тепер очолювала відділ цифрових розробок, встигала одночасно стежити за стрімом події та за своїм однорічним сином, який намагався випробувати на міцність планшет Олега. Сам Олег, незмінний юридичний щит родини, з усмішкою спостерігав за цим, тримаючи в руках два келихи свіжого полуничного лимонаду.
Віктор Степанович та Петро Григорович стояли біля стенда з новою селекційною лінійкою.
— Дивись, Петре, — олігарх по-батьківськи обійняв професора за плечі. — Ми з тобою за цей рік відкрили філій більше, ніж я за все життя! Але цей сорт... «Мелодія-2»... він справді пахне так, ніби його в раю вирощували.
— Це тому, Вікторе, що в ньому немає жодного відсотка фальші, — повчально підняв палець професор, але тут же змовицьки підмигнув. — Хоча твоя нова система зрошення теж дещо важить.
Матвій та Марина з’явилися на терасі пізніше за всіх. Марина виглядала сяючою: у легкій сукні кольору стиглого персика, з волоссям, що вигравало на сонці золотом. Матвій не відходив від неї ні на крок, тримаючи її за руку з тією ж ніжністю, що й у П’ємонті, але тепер у його погляді було щось нове — глибокий, спокійний захист.
Коли офіційна частина закінчилася і журналісти розійшлися, родина зібралася в тіні старих лип. Марина піднялася, тримаючи в руках невеликий кошик із першими ягодами цього сезону.
— Знаєте, — почала вона, і в її голосі забриніли нотки, які змусили всіх замовкнути. — Два роки тому ми з Матвієм підписали свій головний контракт. Ми думали, що «Код першого цвіту» — це наша вершина. Але природа завжди має свої плани на доповнення до проектів.
Вона глянула на Матвія, і той ледь помітно кивнув, підбадьорюючи її. Марина поклала руку на живіт і з сяючою посмішкою додала:
— У березні наш сад стане ще більшим. У «Мелодії» з’явиться новий голос.
На терасі на мить запала приголомшена тиша, яку першим розірвав Віктор Степанович.
— Внук! — прогримів він так, що з сусідніх дерев злетіли птахи. — Петре, ти чуєш?! Це ж... це ж новий етап експансії! Матвію, сину, я вже знаю, де ми побудуємо найкращий дитячий майданчик з еко-контролем!
Петро Григорович, витираючи окуляри, які раптово запотіли, підійшов до доньки:
— Мариночко... Це ж... це найважливіша селекція у твоєму житті. Тепер я розумію, чому ти так наполягала на безглютеновій дієті для всього холдингу останнім часом!
​Оля підскочила до подруги, сміючись і плачучи одночасно:
— Я знала! Я бачила зміни в твоїх аналітичних таблицях — ти почала замовляти занадто багато насіння декоративних квітів для дитячих кімнат!
Вечір перетворився на справжнє свято. Вони сиділи в дендропарку до появи перших зірок, обговорюючи не контракти чи врожаї, а імена та колір майбутньої дитячої. Матвій нахилився до вуха Марини і тихо прошепотів:
— Ти ж знаєш, що тепер я стану ще суворішим «Підрядником»? Жодного підняття важких горщиків і тільки найкраща полуниця в світі.
​Марина поклала голову йому на плече, дивлячись, як її батько та Віктор Степанович уже планують, у який садочок піде малюк — академічний чи з нахилом у бізнес-адміністрування.
— Все почалося з однієї старої синьої папки, Матвію, — прошепотіла вона.
— Ні, кохана, — він ніжно поцілував її в скроню. — Все почалося з того, що ми дозволили собі прорости крізь бетон і повірити, що навіть у світі цифр та звітів є місце для справжнього, живого дива.
Над дендропарком панував серпень — час, коли все дозріває, коли праця перетворюється на плоди, а мрії стають життям. І десь там, під покровом столітніх дубів, звучала їхня спільна мелодія — тиха, впевнена і неймовірно щаслива.
КІНЕЦЬ