24

Сватання за «протоколом» і без 
Субота. Квартира батьків Марини пахла випічкою, старовинними книгами та легким неспокоєм. Петро Григорович уже втретє перев’язував краватку перед дзеркалом, а мама Марини, Ганна Павлівна, поправляла серветки на столі, наче від цього залежала доля всієї академічної спільноти.
— Петре, ну не стій ти так, ніби чекаєш на комісію з міністерства, — тихо сказала вона. — Це просто знайомство.
— «Просто знайомство», Ганно? До нас іде людина, яка за ранок купує три заводи! — професор поправив окуляри. — А якщо я випадково процитую Канта, а він запитає про капіталізацію активів?
Дзвінок у двері пролунав рівно о 18:00. На порозі стояв Матвій у бездоганному костюмі, Олена Петрівна з розкішним букетом півоній і Віктор Степанович. Останній виглядав як адмірал перед вирішальним боєм — у дорогому піджаку, але з щирою, майже хлоп'ячою усмішкою. В руках він тримав величезний кошик із рідкісними винами та делікатесами.
— Миру вашому дому, вельмишановні господарі! — прогримів Віктор Степанович, заходячи в передпокій так впевнено, ніби він щойно виграв тендер на це знайомство. — Петре Григоровичу пропоную відкинути наше попереднє знайомство і почати все спочатку.Багато про вас чув! Кажуть, ви єдиний професор, чиї лекції студенти не прогулюють навіть під час чемпіонату з футболу?
За столом спочатку панувала та сама «дипломатична» тиша. Віктор Степанович з цікавістю вивчав бібліотеку професора, а Петро Григорович з легкою підозрою дивився на італійське «Бароло».
— Знаєте, Петре Григоровичу, — почав Віктор Степанович, особисто розливаючи вино (на правах людини, яка не звикла чекати офіціантів), — я спочатку думав, що мій син збожеволів. Яка полуниця? Які квіти? У нас холдинг, бетон, великі об'єкти! А потім я побачив вашу Марину в справі. Вона в П'ємонті так поставила на місце одну «експертку» зі світовим ім'ям, що я ледь не аплодував. І я зрозумів: бетон — це добре, але без вашої породи й інтелекту ми просто будуємо коробки.
— Ну, Вікторе Степановичу, — тонко посміхнувся Петро Григорович, відчуваючи, що «залізний магнат» виявився цілком притомним співрозмовником. — Наша Марина теж не просто квіти переставляє. Вона у нас дівчина з характером. Якщо вона вирішила, що полуниця має називатися «Мелодія», то навіть якщо ви захочете назвати її «Спецоб’єкт №1», у вас нічого не вийде.
— О, це я вже зрозумів! — розреготався Віктор Степанович. — Матвій тепер навіть каву п'є за графіком поливу теплиць, щоб не порушити її «гармонію».
Коли дійшло до «офіційної» частини, Матвій встав і взяв Марину за руку. Його голос, зазвичай впевнений на радах директорів, трохи здригнувся.
— Петре Григоровичу, Ганно Павлівно. Я знаю, що наш початок був... складним. Але я обіцяю, що в нашому саду більше не буде бур'янів і секретів. Я прошу руки Марини.
Запала тиша. Віктор Степанович застиг із виделкою в руці. Петро Григорович повільно зняв окуляри, протер їх і подивився на Матвія.
— Знаєте, Матвію... я бачив, як ви дивилися на неї на фото з аеропорту. Так дивляться не на бізнес-партнера. Так дивляться на єдину троянду в пустелі. Тому, якщо ви пообіцяєте, що не будете змушувати її писати квартальні звіти по сімейному щастю... я не проти.
— А я категорично проти! — раптом вигукнув Віктор Степанович, і всі здригнулися. — Я проти того, щоб ми сиділи тут з цим вином, коли в мене в машині чекає ящик справжньої домашньої настоянки на лісових ягодах від мого старого друга! Петре Григоровичу, давайте-но по-нашому! У нас тепер один «Код» на двох!
Через годину професор і олігарх уже сиділи на кухні, обговорюючи... перспективи вертикального озеленення.
— Петре, я тобі кажу, гідропоніка — це добре, але душа має бути в землі! — переконував Віктор Степанович, розмахуючи шматочком домашнього пирога.
— Вікторе, ви занадто радикальні в питаннях органіки! — парирував професор, підливаючи гостю ту саму настоянку.
Марина та Матвій стояли на балконі, дивлячись на вогні вечірнього Києва.
— Ти бачиш це? — прошепотіла Марина, сміючись. — Твій батько щойно назвав мого тата «своїм професором».
— А твій батько щойно погодився поїхати з ним на риболовлю, — Матвій обійняв її за плечі. — Здається, наша симпатія виявилась міцнішою за будь-який контракт.
У цей червневий вечір повітря було особливо солодким. Сватання перетворилося на тепле свято, де старі книги знайшли спільну мову з великим бізнесом, а полуниця «Мелодія» стала символом того, що навіть найтвердіший бетон може прорости квітами, якщо за справу береться кохання.