22

​Розділ 22. Київський вузол: Цифровий десант Олі
— Олегу, припини мелькати перед очима, ти збиваєш мені налаштування! — Оля різко клацнула клавішами, і на одному з екранів побігли нескінченні рядки коду.
— Я не можу інакше, Олю. Якщо Елеонора заблокує контракт у П’ємонті, Віктор Степанович рознесе цей офіс на молекули. А Матвій... ти ж знаєш, як багато для нього значить цей проєкт. І Марина... — Олег зупинився. — Я просто не хочу, щоб вони програли через якусь біляву акулу.
Оля нарешті відірвалася від екрана. Її очі блиснули азартом, який зазвичай з’являвся у неї перед розв'язанням найскладнішої головоломки.
— «Акула» зробила помилку, Олегу. Вона занадто впевнена у своїй безкарності. Дивись, що я розкопала.
Она вивела на центральний монітор схему офшорних рахунків.
— Елеонора фон Штерн не просто «експерт фонду». Вона — тіньовий акціонер компанії-конкурента «GreenTech Solutions». Тієї самої, яка програла нашому «Коду першого цвіту» на попередньому етапі. Виходить, вона перебуває у прямому конфлікті інтересів. Вона приїхала на виставку не оцінювати, а проводити промислове вбивство нашого проєкту, щоб розчистити шлях для своєї фірми.
Олег підійшов ближче, вдивляючись у цифри.
— Це все дуже серйозно. Це не просто порушення етики, це кримінальний злочин у сфері інвестицій. Але нам потрібні докази її прямого зв’язку з Гнатюком. Я впевнений, що вони працюють у парі.
— Вже є, — Оля хитро посміхнулася і відкрила файл із записом телефонних розмов, отриманий через «дірки» в хмарному сховищі Гнатюка (про які він, звісно, не здогадувався). — Послухай ось цей фрагмент.
З динаміків пролунав голос Гнатюка, хрипкий від люті:
«...Елеоноро, якщо цей сопляк Матвій підпише протокол, мої акції знеціняться. Ти обіцяла, що "Код" не пройде сертифікацію. Мені байдуже як — підкинь їм хоч спори сибірської виразки, але вони мають бути дискваліфіковані!»
І холодний, як крига, голос Елеонори:
«Заспокойся, Гнатюк. Капсули вже в П’ємонті. Мій помічник зробить усе чисто. Готуй документи на перехоплення активів холдингу, поки Віктор Степанович буде розгрібати міжнародний скандал з екологічною безпекою».
Олег мовчки дивився на екран. Потім він повільно опустився в крісло поруч з Олею.
— Ти просто геній, Олю. Це повний розгром. Але нам треба діяти обережно. Якщо ми просто відправимо це в поліцію зараз, Елеонора встигне знищити докази в Італії.
​— Я вже все продумала, — Оля розвернулася до нього на стільці, і її обличчя пом’якшало. — Я відправила зашифрований пакет Матвію. Він отримає його якраз перед фінальним банкетом. Але знаєш... поки я все це копала, я зрозуміла одну річ.
— Яку? — Олег глянув на неї.
— Що ми з тобою — непогана команда, — вона злегка почервоніла. — Ти даєш мені юридичне прикриття, а я тобі — цифрові очі. Можливо, після того, як ми врятуємо «Агро-Вест», нам варто подумати про власний «проєкт»?
Олег посміхнувся — вперше за цей ранок щиро і тепло. Він накрив її руку своєю на клавіатурі.
— Я думаю, Олю, що ми вже почали його реалізовувати. І, на відміну від «Коду першого цвіту», наш проєкт не потребує складних розрахунків. Лише трохи часу... і правильної атмосфери.
​— Атмосфера буде ввечері, — Оля підморгнула йому. — А зараз — треба завантажити дані на сервер безпеки фонду в Цюріху. Нехай у них буде «сюрприз» до сніданку.
Вони знову занурилися в роботу, але тепер у кабінеті панувало не лише напруження, а й те саме відчуття близькості, яке об’єднує людей у найтемніші часи. Поки Матвій і Марина воювали в П’ємонті, тут, у Києві, Олег та Оля будували свій власний форпост, доводячи, що вірність і кохання — це найкращі алгоритми захисту від будь-якої отрути.