14

Розділ 14. Нічна варта в «Strawberry Lane»
Поки Олег і Оля розплутували шпигунські сіті, Матвій і Марина вже були в розпліднику. Ніч була теплою, повітря пахло вологою землею та озоном від поливальних систем.
Вони вдвох стояли біля великого бака, де Марина змішувала спеціальний антидот — складний коктейль з амінокислот та вітамінів, щоб нейтралізувати дію гербіциду. Матвій, закатавши рукави дорогої сорочки, старанно перемішував розчин великим дерев’яним черпаком.
— Хто б міг подумати, що ми будемо рятувати квіти та дерева посеред ночі, — тихо сказав Матвій, дивлячись на відображення місяця у воді.
— Я б точно не подумала, — Марина витирала лоб тильною стороною руки, залишаючи там темну смужку. — Тоді я була впевнена, що ти мене ненавидиш. Що я для тебе — лише об’єкт для тренування твоєї дотепності.
Матвій зупинився. Він поклав черпак і підійшов до неї впритул.
— Марин... Я ніколи тебе не ненавидів. Це був захист. Ти була такою справжньою, такою захопленою своєю справою, що я на твоєму фоні почувався порожнім. Мені було легше тебе образити, ніж зізнатися, що я дивлюся на тебе і не розумію, як можна бути такою... досконалою.
Він простягнув руку і обережно великим пальцем витер слід землі з її щоки та лоба. Його дотик був гарячим.
— Я шукав ту підвіску щовечора протягом тижня, — продовжував він пошепки. — Я приходив на поле після пар, коли вже нікого не було. А сьогодні, коли я знову побачив її на тобі... я зрозумів, що це мій другий шанс. І я не збираюся його профукати.
Марина хотіла щось відповісти — щось уїдливе чи професійне, але слова застрягли в горлі. Вона бачила в його очах не віцепрезидента, а того хлопця з університету, який просто не вмів любити правильно. Вона зробила крок назустріч, і цієї ночі, під шум автоматичних розбризкувачів, їхні губи нарешті зустрілися в першому, солоному від поту і солодкуватому від розчину поцілунку.
— Якщо рослини виживуть, — прошепотіла вона, відсторонившись, — я, можливо, подумаю про те, щоб змінити твій статус у моєму телефоні з «Складний замовник» на щось інше.