8

​Розділ 8. Від шпигунських ігор до інтелектуальної катастрофи
Вечеря в «Sky Garden» була напруженою, як передгрозове повітря. Марина трималася  офіційно, вибудовуючи навколо себе стіну з ділової етики. Кожна спроба Матвія розтопити лід натикалася на влучну іронію або прохолодне мовчання.
— Марин, ну досить уже бути «залізною леді», — нарешті не витримав Матвій, коли Олег та Оля відійшли до бару. — Ми ж підписали контракт. Можемо хоча б за вечерею не згадувати, як я був ідіотом в університеті?
— Контракт не анулює пам'ять, Матвію, — сухо відповіла вона, повільно крутячи в руках келих. — Те, що ти знайшов підвіску, не означає, що я забула роки твого хамства. Поки що ти для мене — лише складний замовник із роздутим его і великим бюджетом.
Матвій зітхнув, не знаючи, що за сусідньою колоною його доля вже вирішена. Віктор Степанович у величезних сонцезахисних окулярах прикривався меню, а поруч його дружина, Олена Петрівна, намагалася не провалитися крізь землю від сорому.
— Вікторе, припини! Вони ж навіть не посміхаються, — прошепотіла вона. — Вона на нього дивиться так, ніби він — злісний шкідник на її улюбленій клумбі.
— То вона так фліртує! По-науковому! — вперто заперечив Віктор Степанович. — Бачиш, як вона спину тримає? Це ж гордість! Все, завтра я беру справу у свої руки. Матвій занадто м'якотілий для такої жінки.
Наступного ранку в садовому центрі «Strawberry Lane» панувала спокійна атмосфера. Батьки Марини — Петро Григорович, викладач університету, та Світлана Іванівна, мистецтвознавець — приїхали до доньки на ранкову каву, щоб обговорити її новий бізнес-етап. Вони сиділи в зоні відпочинку, оточеній вишуканими декоративними кущами.
​— Маринко, — Петро Григорович поправив окуляри, — у цьому контракті з «Агро-Вестом» мене турбує не стільки фінансова сторона, скільки репутація власників. Ти впевнена, що вони сповідують ті ж цінності, що й ми?
Якраз у цей момент тишу розірвав рев потужного двигуна. До зони відпочинку на повному ходу підлетів позашляховик Віктора Степановича. Він вискочив із машини з величезним плетеним кошиком делікатесів, виглядаючи як людина, що збирається штурмувати фортецю.
— Здоровенькі були, вельмишановні! — прогримів він, впевнено крокуючи до столику.
Марина впустила папку з документами.
— Вікторе Степановичу? Ви що тут робите? Ми ж домовилися про зустріч у понеділок!
— Понеділок — для формальностей, а сьогодні — для душі! — він широким жестом поставив кошик на стіл перед приголомшеними батьками Марини. — Ви — Петро Григорович? А ви — Світлана Іванівна? Вельми приємно! Я — Віктор, батько вашого майбутнього зятя! Мій Матвій від вашої доньки зовсім голову втратив, ночами не спить, тільки про ваші ландшафти й марить!
Світлана Іванівна здивовано притиснула руку до грудей.
— Вибачте... якого зятя? Маринко, ти ж казала, що твій замовник — солідний бізнесмен, а не... такий експресивний пан.
— Вікторе Степановичу, негайно зупиніться! — Марина аж затремтіла від люті. — Які родичі? Між мною і вашим сином немає нічого, крім паперових зобов'язань і вельми складного спільного минулого!
— Ой, не скромнічай! Молодь завжди так — спочатку конфлікт інтересів, потім — об'єднання активів! — Віктор Степанович без запрошення присів поруч із Петром Григоровичем. — Петре, давайте на «ти»! Вона у вас із характером, інтелігенція з зубами — це я люблю! Мій Матвій її боїться як податкової перевірки, а це — перша ознака великої любові! Будемо будувати імперію!
У цей момент до території підлетіло авто Матвія. Побачивши сцену в альтанці, він різко вдарив по гальмах. Вискочивши з машини, він побачив Марину, яка була на межі вибуху, і свого батька, який уже почав викладати на стіл італійські сири.
— Тату! — закричав Матвій, підбігаючи. — Ти що тут влаштував?! Я ж просив тебе триматися подалі від моїх переговорів!
— О, а ось і наш Ромео! — вигукнув Віктор Степанович. — Дивіться, як зашарівся! Петре Григоровичу, бачите — хлопець горить! Справжній спадкоємець холдингу!
Марина повернулася до Матвія. Її голос був тихим, але небезпечним:
— Матвію Вікторовичу, якщо ви зараз же не заберете свого «свата» з мого офісу, наш контракт перетвориться на попіл. Мені не потрібен цей балаган замість професійної співпраці.
Петро Григорович повільно підвівся, суворо дивлячись на Матвія через скельця окулярів:
— То це ви той молодий чоловік, який, за словами Олі, дозволяв собі некоректні висловлювання на адресу моєї доньки в університеті? А тепер ваш батько намагається вирішити особисті питання за допомогою кошика з провізією? Знаєте, у наших колах це називається несмаком.
Матвій завмер. Він зрозумів, що тепер йому доведеться боротися не тільки з гнівом Марини, а й з інтелектуальним презирством її батька, яке було значно болючішим за будь-який крик.