1

Розділ 1. Скляний замок і колючки
Три роки тому. Навчальна лабораторія ботаніки.
Повітря в університетській оранжереї було важким і вологим, насиченим запахом землі та тропічних рослин. Марина схилилася над своїм дослідним зразком — тендітним кущиком суниці, який вона намагалася виростити за новою методикою підживлення. Вона дбайливо поправляла листя, не помічаючи нічого навколо.
— Обережніше, Маринко, — пролунав за спиною знайомий насмішкуватий голос. — Якщо ти будеш так на неї дихати, вона просто задихнеться від твоїх телячих ніжних почуттів.
Марина здригнулася. Матвій стояв поруч, спершись на стелаж. Білий халат на ньому сидів бездоганно, підкреслюючи широкі плечі, а розпатлане волосся додавало вигляду такої собі зухвалої впевненості.
​— Тобі немає чим зайнятися, Матвію? — не повертаючи голови, запитала вона. — Твої бактерії в чашках Петрі вже, мабуть, еволюціонували й пішли пити каву, поки ти тут стоїш.
— Мої бактерії в порядку, — він підійшов ближче, заглядаючи їй через плече. Його присутність завжди заповнювала собою весь простір, змушуючи Марину почуватися маленькою і... незграбною. — А от ти, здається, знову трохи набрала в щоках. Скоро будеш такою ж кругленькою, як ця твоя ягода. Може, досить підживлювати рослини й пора почати салатну дієту?
​Він сказав це з легкою усмішкою, але Марина відчула, як у грудях щось боляче стиснулося. Вона різко розвернулася до нього, тримаючи в руці маленьку садову лопатку.
— Тобі подобається це робити, так? Постійно нагадувати мені, що я не вписуюся у твої стандарти краси?
Матвій на мить замовк. Його погляд ковзнув по її обличчю, затримався на губах, а потім опустився нижче. Він бачив її тонку талію під халатом і пишні стегна, які вважав неймовірно привабливими, але язик, як завжди, видав зовсім інше.
— Просто дбаю про твій імідж, «королево грядок», — він відштовхнувся від стелажа і пішов до виходу, кинувши через плече: — Побачимося на заліку. Дивись не роздуйся від злості до того часу.
Марина дивилася йому в спину, відчуваючи, як на очі навертаються сльози. Вона не знала, що за дверима лабораторії Матвій зупинився, важко видихнув і стиснув кулаки, лаючи себе останню словами за те, що знову все зіпсував
Три роки по тому.
Ранок у садовому центрі «Strawberry Lane» завжди починався з аромату вологої землі та свіжості. Марина стояла посеред своєї скляної імперії, вдихаючи цей запах із заплющеними очима. За ці три роки вона перетворилася з невпевненої студентки на жінку, яка точно знала, чого хоче. Її фігура, яку Матвій колись так жорстоко висміював, стала її гордістю — плавні вигини, підкреслені професійним, але стильним робочим комбінезоном, випромінювали здоров'я та впевненість.
Вона якраз перевіряла нову партію саджанців особливої десертної полуниці, коли двері центру відчинилися, впустивши потік гарячого міського повітря і звук дорогих туфель по плитці.
— Мені сказали, що тут найкращий вибір декоративних культур для ландшафтного оформлення головного офісу «Агро-Вест», — пролунав голос, від якого в Марини на мить перехопило дихання.
Вона повільно обернулася. Біля стійки стояв чоловік у бездоганному темно-синьому костюмі. Матвій змінився. Його погляд став ще гострішим, а лінії обличчя — жорсткішими. Тепер він був не просто зухвалим хлопцем, а віцепрезидентом батьківського холдингу.
Матвій на мить застиг. Його очі розширилися, коли він впізнав у цій розкішній жінці ту саму Марину. Його погляд мимоволі ковзнув по її талії, затримався на обличчі, і в глибині сірих очей промайнуло щось схоже на німий шок.
— Марино? — його голос прозвучав неочікувано хрипко. — Ти власниця цього місця?
Вона випросталася, тримаючи в руках садові ножиці, і дозволила собі легку, ледь помітну посмішку.
— Світ тісний, Матвію. Як бачиш, я все ж таки обрала «копання в бруді», як ти колись казав. Тільки тепер цей «бруд» приносить мені непоганий прибуток.
Матвій зробив крок вперед, намагаючись повернути собі звичну маску самовпевненості, але його рука, що потягнулася поправити краватку, ледь помітно тремтіла.
— Ти змінилася, — нарешті вимовив він, не відриваючи від неї очей. — Я майже не впізнав тебе.
Марина згадала, як на третьому курсі, під час практики в полі, вона спіткнулася і впала в болото, а він стояв поруч і сміявся, запитуючи, чи не збирається вона там прорости, бо «земля до землі». Тоді вона проплакала всю ніч, а сьогодні... сьогодні вона відчувала лише смак перемоги.
— Люди змінюються, Матвію, — спокійно відповіла вона. — Особливо, коли мають мету. То що саме потрібно «Агро-Весту»? Чи ви просто прийшли перевірити, чи не «роздулася» я від злості, як ти прогнозував?
Він здригнувся від її слів. Минуле стояло між ними, як колючий паркан, і Матвій раптом зрозумів, що повернути її прихильність буде значно складніше, ніж виграти будь-який тендер у батьковій фірмі.