Розділ четвертий

— Ти що виробляла вчора ввечері поруч із шкільним красунчиком?! — вигукнула Руд, і довелося поспіхом затискати їй рота, щоб ніхто з однокласників не почув непотрібних подробиць.

Варто було початися першій перерві, як Руд перейшла одразу до «десерту» — вчорашні походеньки. Сінді натомість нагадала про Алекса, із яким вона бачила свою подругу. Вони стиха посперечалися, пред'явили одна одній звинувачення, а потім визнали, що обидві сторони мають рацію, і помирилися.

— Ти принесла мої речі? — змінила Сінді тему, коли попередня вичерпала себе.

— Почекай, ти що, забула тоді свою сумочку? — поволі в'їхала Руд. — Коли я зрозуміла, що тебе немає, то подумала, що ти вже пішла додому, не попрощавшись із своєю подругою.

— О, я б не посміла. Отже те, що я забула свої речі, ніхто не помітив. Окрім...

Вона завмерла, згадавши момент, коли відкладала сумочку на столик, у найменших подробицях, і закотила очі:

— О ні.

— Що?

— Сподіваюся, він відніс мою сумочку до кошика із загубленими речима, цей добрий і впертий хлопець не може вчинити так, як я думаю.

— Почекай, ти про Дрейка? Що вже сталося?

Але Сінді було так смішно від того, як її халепа могла обернутися, і водночас це б зайняло стільки часу пояснювати подрузі те, чого могло і не статися, а було лише її припущенням, що вона лише відмахнулася і вирішила почекати. А в обід, у їдальні, вона почула те, чого так побоювалася:

— Ти чула, що сталося?

— Здається, Дрейк шукає її.

— Чим вона взагалі йому сподобалася?

— Він уже в багатьох запитав, чи не знає її хтось, але поки що ніхто не дав йому чіткої відповіді.

— Я впевнена, що вона забула свої речі спеціально, щоб він тепер шукав її! Вона скористалася його добротою, просто щоб потішити своє самолюбство.

Руд, яка теж нагострила вуха і слухала теревені дівчат, аж скипіла.

— Фарбовані пики сьогодні занадто багато патякають, — буркнула вона і люто захрустіла яблуком. — Не хочеш підійти до нього і забрати свої речі? Там же і твій телефон?

— Не мій, а сестри, — відмахнулася Сінді. — Варто буде Дрейку дізнатися, що то була я, і половина дівчат загризуть мене на місці за те, що я з ним танцювала і змусила розшукувати мене по всій школі.

— І ти просто будеш чекати?

Сінді тужливо зітхнула. Звісно їй хотілося розібратися з усім пошвидше і бажано не перетинатися із Дрейком, але зараз це було неможливо.

— Подивимося, — вирішила вона, досьорбуючи сік. — Якщо він здасться відносно швидко, може, я і обійдуся без зайвого клопоту.

...Дрейк не здався. Він продовжував ходити по класах, шукаючи вчорашнью знайому незнайомку, аби повернути їй речі, і зіштовхнувся із дилемою, коли дівчата у спробі привернути увагу красунчика школи почали вигадувати якісь казочки. Аби уникнути плутанини, він почав просити, щоб дівчата вводили пароль на чужому телефоні. Нікому того не вдалося, а дівчата звісно ж придумали ще більше відмовок і виправдовувань. Сінді не сильно цікавилася походеньками Дрейка, але на перервах однокласники обговорювали його на постійній основі, і усі новини були їй більш-менш відомі.

А потім перед останнім уроком на перерві місцевий Ромео зайшов і до їхнього кабінету у супроводі Алекса і... Сьюзан.